Апостол другого плану
Матфія зарахували до лику учнів Христових не за якісь заслуги, а за те, що він нікуди не зникав, поки інші відходили й зраджували.
У кімнаті єрусалимського будинку зібралося близько ста двадцяти осіб. Їхній Учитель вознісся на небо кілька днів тому. Один із найближчих учнів зрадив Його, а потім ганебно повісився. Громада розгублена: що тепер робити? І в цей момент апостол Петро встає й пропонує, на перший погляд, суто бюрократичну річ – потрібно обрати дванадцятого апостола на місце Юди.
Але умова для кандидата на апостольський пост виявилася набагато цікавішою за саму пропозицію.
Критерій, який виключив майже всіх
Петру не цікаво, хто з громади учнів найкрасномовніший або в кого більше досвіду в чудотворенні. Він формулює єдину вимогу: ця людина мала перебувати поруч із Христом безперервно, «починаючи від хрещення Іоаннового аж до того дня, коли Він вознісся від нас» (Діян 1:21–22).
Зі ста двадцяти осіб у кімнаті цій умові відповідають лічені одиниці. Апостоли пропонують двох кандидатів: Йосипа, якого називали Варсавою (Юстом), і Матфія. Громада молиться, а потім кидає жереб. Жереб випадає Матфію, і він «причислений до одинадцяти апостолів» (Діян 1:26).
Це перша й остання згадка імені Матфія в книзі апостольських Діянь. Більше воно там, як і в усьому подальшому Писанні, не зустрінеться жодного разу.
Забутий апостол
Якщо Матфій справді був поруч із Христом увесь цей час, значить, він був присутній при зціленні сліпонародженого, при насиченні п'яти тисяч, при вході до Єрусалима, на Тайній Вечері, при арешті в Гетсиманському саду, при розп'ятті, при явленнях Воскреслого. Він бачив усе те саме, що бачили Петро, Іоанн та решта одинадцяти. Але жоден євангеліст жодного разу не називає його на ім'я.
Не можна стверджувати, що Матфій тримався осторонь від сонму апостолів. Справа в тому, що Євангелія називають на ім'я лише вузьке коло учнів, а навколо Христа постійно ходив набагато ширший натовп вірних, але безіменних свідків.
Матфій був одним із них – людиною, яка не пропустила жодного дня служіння Спасителя, але при цьому жодного разу не опинилася в кадрі на першому плані.
Неважко здогадатися, що апостола Матфія часто плутають з апостолом і євангелістом Матфієм. Це дві різні людини, але плутанина трапляється навіть в іконописі та церковних календарях. Один написав Євангеліє й увійшов до числа дванадцяти від початку. Інший приєднався до дванадцяти пізніше, за жеребом, але не залишив після себе жодного рядка автобіографії.
Право першості, від якого апостоли відмовилися
Важливо розуміти, що в апостолів було два гідних кандидати, обидва з яких пройшли разом із ними і з Христом увесь шлях його важкого життя. Вони цілком могли б формально проголосувати, обговорити, хто з двох сильніший у проповіді або твердіший у вірі. Але натомість вони моляться: «Ти, Господи, Серцевідче всіх, покажи з цих двох одного, якого Ти обрав» – і лише потім кидають жереб.
Жереб у біблійній традиції – визнаний спосіб пізнати волю Бога там, де людське судження безсиле.
Ним ділили землю Ізраїлю за Ісуса Навина, ним розподіляли черги священицького служіння в Старому Завіті. Апостоли фактично кажуть: ми не беремося судити, хто з двох вірних гідніший. Це рішення – не наше, а Боже.
При цьому Йосип Варсава, який не отримав жеребу, нікуди не зник. Переказ зараховує його до сімдесяти апостолів і пов'язує з ним згодом єпископське служіння. В апостольській Церкві не бути обраним на конкретну посаду – не означало бути відкинутим.
Втрачене житіє
Після обрання Матфій отримує дар Святого Духа в день П'ятидесятниці разом з одинадцятьма братами – і знову зникає зі сторінок Діянь як окрема дійова особа. Подальші відомості про нього відомі лише з пізніших переказів, що зберегли розповіді про його проповідь у Юдеї, куди йому випав жереб іти після Вознесіння Господнього, подорож із Петром та Андрієм до Сирії та Каппадокії, чудесне визволення з темниці в Синопі, де, за переказом, його звільнив апостол Андрій Первозванний. Його житіє також згадує випадок з отруєним питвом, випивши яке він залишився неушкодженим.
За одними джерелами, апостол повернувся до Юдеї й був побитий камінням за вироком синедріону близько 63 року. За іншими – прийняв смерть у Понтійській Ефіопії, на території сучасної Західної Грузії. Точну картину останніх днів його життя відновити сьогодні неможливо – надто пізно й надто по-різному записані ці розповіді очевидців. Але всі літописці в один голос стверджують, що він проповідував до кінця своїх днів і помер, зберігши свою віру.
Другий план може бути покликанням
Матфій не здійснив феноменальних чудес і не залишив нам на повчання жодного богословського трактату. Його єдина заслуга, про яку ми точно знаємо, – він був разом із Христом завжди. Кожного дня, без відлучок, без претензій на головну роль, поки інші відходили, відрікалися або зраджували.
Церква не випадково згадує його сьогодні саме за це.
Апостол не зобов'язаний бути яскравою особистістю й красномовним оратором. Апостол – це той, хто постійно вірний Господу.
Матфій мовчазно вчить нас не виставляти свої таланти напоказ, а просто не відрікатися від хреста і від Того, Хто несе його разом із нами.
