Фільм «Диво»: особливі діти та люди навколо них

Фільм «Диво», знятий голлівудською кінокомпанією Lionsgate за однойменним романом Р. Х. Паласіо, вийшов на екрани в 2017 р. При більш ніж скромному бюджеті в 20 млн доларів він зібрав понад 300 млн. Фільм трохи солодкий, трохи награний, він піднімає цілу низку моральних та психологічних питань, пов'язаних з перебуванням у суспільстві людей (дітей, насамперед), відзначених виродливістю, інвалідністю чи чимось подібним. А для віруючих людей виникають питання ще й релігійного або онтологічного (сутнісного) порядку, причому питання дуже глибокі.

Внаслідок генетичної мутації у здорових та благополучних батьків Нейта та Ізабель Пуллман народжується хлопчик із рідкісним захворюванням: щелепно-лицьовий дизостоз або синдром Тричера Коллінза. За статистикою подібні відхилення зустрічаються у 1 з 50 000 немовлят. Ступінь захворювання може бути різним, від ледве помітних особливостей будови обличчя до важких деформацій, при яких утруднене, а то й неможливе, дихання та ковтання. У героя фільму Оггі (скор. від Август) важка форма, оскільки йому довелося перенести 27 операцій, щоб він міг бачити, дихати, чути та їсти.

І тут перше, на що треба звернути увагу, то це на те, що родина Пуллманів не розпадається. На жаль, у реальному житті в багатьох випадках при народженні дитини-інваліда батьки (як правило) йдуть із сім'ї, не витримують. Багатьом дуже важко сприйняти це: «я – батько дитини-інваліда».

Творці фільму на прикладі родини Оггі заявляють, що навіть у таких тяжких випадках можна зберегти сім'ю, і не просто сім'ю, а щасливу сім'ю.

І таке теж не рідкість у реальному житті. Є батьки, які озлобляються, нарікають на Бога свідомо чи несвідомо, а є ті, які всіма силами намагаються дати своїй особливій дитині стільки любові, скільки, можливо, не отримують здорові діти.

І тут криється друга небезпека – перетворити таку дитину на центр всесвіту, на якогось ідола, якому служать і якому приносять у жертву і себе, і інших своїх дітей, якщо вони є. У фільмі ця тема теж зачіпається, хоч і не дуже глибоко.

У Оггі є старша сестра Віа (скор. від Олівія), яка живе ніби в тіні брата. У фільмі кілька разів звучать слова: «ми всі – планети, що обертаються навколо Оггі». Уникнути такого перегину досить складно, адже особлива дитина об'єктивно потребує більшої уваги та турботи.

Виростити з особливої дитини егоїста так само легко, як і замкнуту, озлоблену на всіх людину.

З першого класу Оггі навчається вдома, учителем виступає мати. Однак, коли йому виповнюється 10 років, батьки вирішують віддати його до школи. Це дуже ризиковано, адже глузування, образи, неприйняття з боку співучнів можуть завдати дитині велику психологічну травму. Але з іншого боку, якщо не ризикнути, то можна все життя прожити в гетто під назвою сім'я, залишитися зовсім не пристосованим до життя і до спілкування з людьми.

Звичайно, не можна дати одну пораду для всіх, як вчиняти, у реальності ситуації бувають різні, багато залежить від фізичного та психологічного стану дитини, від тяжкості недуги. У випадку з Оггі ризик виправданий, і вони йдуть до школи.

У питанні навчання особливих дітей існує два підходи: збирати їх в окремі спеціалізовані школи, де забезпечувати максимум зручностей, або відправляти до звичайних шкіл, де вони навчатимуться разом зі здоровими дітьми. В нашій країні, на жаль, домінує перший підхід, на Заході – другий.

Директор школи, містер Ташмен, в адміністративному порядку, хоч і на добровільній основі доручає трьом однокласникам Джеку, Джуліану та Шарлотті опікуватися Оггі, знайомити його зі школою, не залишати одного тощо. Джуліан, дитина з багатої сім'ї, відразу показує своє справжнє ставлення до Оггі, глузує з нього, наголошує, що з ним ніхто не хоче сідати за один стіл у їдальні, розпускає чутки, що, торкнувшись Оггі, можна заразитися чумою та інше. Джек – навпаки, спочатку допомагає Оггі за вказівкою «зверху», але потім знаходить у ньому гарного та чуйного друга, з яким цікаво спілкуватися та проводити час разом.

І тут відбувається один випадок, який міг би стати катастрофою для Оггі та для його спроб знайти своє місце у світі.

Оггі дуже любить Хелловін... Тут, безперечно треба сказати, що «свято» це сатанинське і нічого, крім шкоди, а то й погибелі для людської душі він не приносить. І звичайно, у той час, коли всі однолітки довкола святкують і веселяться, якщо дитина з віруючої сім'ї вирішує відмовитися від участі в ньому – це вже сповідництво. А те, що в сучасному світі до цього «свята» ставляться з такою легкістю, вкотре доводить, наскільки занепалим є наш світ, «…весь світ лежить у злі» (1 Ін 5:19).

Оггі дуже любить Хелловін, оскільки він може надягнути будь-який костюм з маскою, під якою не буде видно його обличчя. Ніхто не знатиме, що це він, йому подаватимуть руку, з ним вітатимуться і він почуватиметься серед людей як один з них, а не як ізгой. У фільмі ця анонімність грає з ним злий жарт.

Оггі надягає маску примари та плащ і, ніким не впізнаний, ходить по школі, він радіє та веселиться. Але ось він заходить у свій клас і чує, як його найкращий друг Джек у розмові з Джуліаном та іншими хлопцями лихословить Оггі, висміює його та навіть каже, що «вбив би себе, якби виглядав як Оггі».

Джек говорить голосно і сміється, адже він не знає, хто ховається за костюмом примари. Це – катастрофа, адже Оггі вірив у те, що Джек його друг, що він щиро хоче з ним спілкуватися, а тепер він дізнається, що це обман. Але згодом виявляється, що обманом були слова та глузування Джека у розмові з Джуліаном. І це дуже типово, не лише для дітей, а й для дорослих. Як часто ми говоримо не те, що думаємо, а те, що від нас хочуть почути оточуючі!

Як часто ми йдемо на угоду зі своєю совістю, аби не осоромитися перед іншими людьми! Як часто ми зі шкіри геть ліземо, щоб «відповідати»!

Джек хотів отримати схвалення Джуліана і сказав образливі слова про Оггі, хоча насправді ставився до нього добре. Так дружба була принесена в жертву громадській думці. Це – у фільмі. А в реальному житті часто в жертву громадській думці приноситься набагато більше. І якщо вже вести ці роздуми далі, то ми дійдемо досить популярного нині твердження, що «церква має відповідати запитам суспільства». Однак повернемося до фільму.

Після того як Оггі втрачає свого єдиного друга, якийсь час він знову залишається один і замикається в собі. Але ось до нього підходить однокласниця, дівчинка на ім'я Саммер (Літо), та пропонує свою дружбу. Вона простягає йому руку, і Оггі, у якого чудове почуття гумору, каже: «В тебе буде чума». «Ну й нехай», – відповідає та.

Оггі дуже здібний хлопчик, він захоплюється природознавством, встигає з інших предметів, старанний і дотепний. Поступово коло учнів, які спілкуються з ним, розширюється і, відповідно, зменшується кількість тих, хто солідарний із Джуліаном у його зневазі до Оггі.

Зрештою і Джек знаходить у собі сили попросити вибачення у Оггі та знову потоваришувати з ним. І тут настає черга Джуліана пройти серйозне психологічне випробування. Вчителька з природознавства оголошує конкурс на найкращий проєкт фізичного експерименту. Оггі з Джеком будують камеру-обскуру, яка завойовує перший приз і користується популярністю у дітей. Усі хочуть залізти всередину камери та побачити своїх однокласників догори ногами.

А проект Джуліана виявляється невдалим. В результаті той починає справжнє цькування Оггі. Він залишає у нього на парті образливі записки та карикатури, сповнені ненависті та зневаги, вивішує загальну фотографію класу, з якої прибрали Оггі за допомогою фотошопу. Через це Джек влаштовує бійку з Джуліаном, а потім на розбиранні у директора школи взагалі з'ясовується, що робота з фотошопом – справа маминих рук Джуліана. Вона та батько захищають свого сина та вимагають, щоб Оггі прибрали зі школи, що йому там не місце. В іншому випадку вони погрожують урізати фінансування школи, проте містер Ташман залишається непохитним та усуває Джуліана від навчання на два дні, через що той пропускає виїзд всією школою на природу.

На цьому заході відбувається ще одна подія. Оггі та Джека починають задирати старші хлопці з іншої школи. Починається бійка, в якій і Оггі, і Джек, та інші їхні однокласники стають на захист один одного. Це гуртує їх, і Оггі стає вже для всіх другом, своїм хлопцем.

Наприкінці фільму, на церемонії закінчення навчального року, Оггі нагороджується медаллю Генрі Уорда Бічера за його силу та хоробрість, за те, що він змінив на краще людей, що його оточують. Усі присутні, учні та їхні батьки, аплодують стоячи. Хепі-енд!

Насправді в Оггі вийшло те, про що говорять святі отці Церкви, відповідаючи на дуже глибоке запитання про те, чому на землі народжуються інваліди, чому взагалі Бог допускає деяким людям від народження відчувати хвороби та страждання? Відповідь така: Бог дає можливість і інвалідам, і людям, що їх оточують, набути чесноти. Особливим дітям, які виростають і стають особливими дорослими, Він дає можливість набути смирення, терпіння, надію на Бога у несенні свого нелегкого хреста. А тим, хто їх оточує, Бог дає змогу виявити милосердя, любов, співчуття. І таким чином, і ті й інші здобувають чесноти та нагороди від Бога, чого не було б, якби всі були здоровими та благополучними.

Поява поряд із нами особливої дитини, особливої людини ставить нас перед вибором: ми можемо озлобитися, відвернутися від неї і стати більш жорстокими, злими, недобрими, а можемо проявити доброту, милосердя та самі стати кращими.

У фільмі виходить саме так, а як у житті – залежить від кожного з нас.