Притча: п'ятнадцять хвилин тиші
У однієї віруючої людини був невіруючий син. Батько переживав сильно, але ніяк не міг прищепити юнаку релігійність. Відчуваючи наближення смерті, він покликав сина.
– Виконай одне моє прохання, – попросив батько.
– Яке, тато?
– Коли я помру, ти сорок днів приходь в цю кімнату хвилин на п'ятнадцять.
– А що мені при цьому робити?
– Нічого не треба робити. Просто будь в кімнаті. Але кожен день і не менше п'ятнадцяти хвилин.
Син поховав батька і в точності виконав прохання: був кожен день в кімнаті і просто сидів. Так минуло сорок днів, після яких юнак сам прийшов до церкви і став глибоко віруючим.
Лише через багато років, він усвідомив, наскільки мудрим був батьків заповіт. Батько зрозумів, що у молодих занадто швидкий ритм життя, суцільна метушня і ніколи подумати про вічне: сенс життя, своєї душі, безсмертя, Бога. Але варто лише зупинитися, побути в тиші – і Господь постукає в серце.
