Патріарх Ілія: праведник, який жив серед нас
Відійшов до Господа грузинський патріарх Ілія. Людина, яку за життя вважали святою і яка стала духовним батьком свого народу.
17 березня 2026 р. помер Католикос-Патріарх всієї Грузії Ілія II. Святий Іоанн Кронштадтський назвав свої щоденники так: «Моє життя у Христі». Такого життя у Христі у патріарха Ілії було 93 роки. З них майже півстоліття він виконував обов'язки Предстоятеля Грузинської Церкви – більше, ніж будь-хто інший в історії.
Життя у Христі – це не пряма висхідна лінія духовного зростання. Це насамперед випробування, через які проводить нас Бог. Ситуації, коли ми повинні вибирати, як вчинити: за заповідями Божими чи за правилами цього світу, який лежить у злі. А коли людина перебуває на такій високій посаді, від її вибору залежить не тільки її власна доля, а й долі мільйонів людей. Давайте дізнаємося, яким було життя патріарха Ілії та який вибір він робив у тих випробуваннях, які у великій кількості випали на його долю.
Дитинство та школа віри
Майбутній Патріарх, у миру Іраклій Георгійович Гудушаурі-Шіолашвілі, народився не в простій родині. Історія його роду налічує 15 століть і вперше згадується ще за часів царя Грузії Вахтанга Горгасалі (V ст.). Народився майбутній первосвятитель 4 січня 1933 р. у Владикавказі. Його сім'ю добре знав тодішній Католикос-Патріарх всієї Грузії Каллістрат (Цинцадзе). Хрещення немовляти звершив архімандрит Тарасій (Канделакі), а хрещеною матір'ю стала черниця Зоїла (Двалішвілі), згодом відома грузинська ігуменя. Тобто з самого народження майбутній Патріарх Ілія перебував у середовищі глибоко віруючої грузинської національної еліти. За його спогадами, щовечора батько ставив дітей перед іконами, читав з ними молитви, змушував когось із них промовляти 90-й псалом, потім окроплював їх святою водою і відправляв спати. Сам же продовжував молитися.
Але не ця лубочна картинка характеризує атмосферу, в якій виховувався Іраклій. Не забуваймо, що це 30-ті роки. У СРСР пік репресій. Саме на цей час припадає найбільша кількість розстрілів священнослужителів і віруючих мирян. І в цей час родина Іраклія надає притулок у своєму домі переслідуваним священникам, ризикуючи своїм життям і майбутнім своїх дітей. Формальне благочестя на це не здатне, для такого потрібна щира і жертовна віра.
Служіння замість кар'єри
Коли в 1952 р. Іраклій закінчив середню школу № 22 у Дзауджикау, гоніння на Церкву дещо ослабли. У розпал війни Сталін дозволив відкрити деякі монастирі та духовні школи, друкувати в невеликій кількості духовну літературу. Тому під час вступу Іраклія до Московської духовної семінарії, а потім до Академії ще не було того виклику, який виникне пізніше.
Але ось він закінчував свою духовну освіту вже в розпал хрущовських гонінь. Ці гоніння були менш жорстокими, але більш масштабними. Органи влади, керівництво та колективи підприємств, профспілок, комсомолу, громадських організацій тощо створюють навколо віруючих атмосферу відторгнення, культурної ізоляції, в якій вони відчували себе громадянами другого сорту, ізгоями суспільства. У цей час Хрущов обіцяє через кілька років «показати останнього попа по телевізору».
У цих умовах для Іраклія виникає можливість забезпечити собі відносно спокійне майбутнє в Москві. Для цього є всі передумови. У 1957 р. він приймає чернецтво і сан диякона. У 1959 р. Патріарх Олексій I висвячує його на ієромонаха і одразу нагороджує золотим хрестом (запорука успішної церковної кар’єри). У 1960 р. ієромонах Ілія закінчує Московську духовну академію і як один із найкращих випускників отримує запрошення залишитися викладати та займатися науковою роботою.
Але Ілія обирає інше. Він їде до Тбілісі до Католикоса-Патріарха Єфрема II, і той радить вчинити так, «як підказує серце». А серце підказує повернутися на батьківщину і служити там, де майже немає священників, де влада розгорнула антирелігійну пропаганду, а ризик опинитися якщо не у в'язниці, то в психіатричній лікарні значно вищий.
У підсумку Ілія в 1960 р. стає кліриком собору святителя Миколая в Батумі, в Аджарії, де значна частина населення сповідує іслам. Пізніше Патріарх Ілія скаже, що саме там він по-справжньому усвідомив сенс слова «паства».
Твердість, за яку довелося платити
25 серпня 1963 р. Ілія був хіротонізований на єпископа Шемокмедського і призначений вікарієм Католикоса-Патріарха Єфрема II. А вже восени 1964 р., незважаючи на опір влади, Єфрем II і молодий єпископ домоглися відкриття в стародавній Мцхеті єдиного на той момент у Грузії духовного навчального закладу – Пастирсько-богословських курсів імені єпископа Гавриїла (Кікодзе). Через рік курси були перетворені на Мцхетську духовну семінарію, і Ілія залишався її ректором до 26 травня 1972 р.
Для нас сьогодні – це сухий факт церковної історії. Але тоді це було щось більше. У радянській Грузії Церкві дозволялося існувати лише в межах вузького, майже музейного простору: старі люди, кілька храмів, мінімум духовенства, жодного майбутнього. І тут – семінарія! Майбутнє Церкви!
1 вересня 1967 р. єпископ Ілія був переведений на Сухумсько-Абхазьку кафедру. Паства була багатонаціональною, і майбутній Патріарх служив не тільки грузинською, а й церковнослов’янською, абхазькою та грецькою мовами. Він робив так, щоб Церква була не інструментом національної гордості, а домом, у якому раді всім.
З 1964 по 1977 р. Ілія очолював ВЗЦЗ Грузинської Православної Церкви. Це був непростий послух, і ось чому. Грузинська Церква – одна з найдавніших: за переказами, її заснував ще апостол Андрій Первозванний. Але коли Грузія увійшла до складу Російської імперії, її автокефалія була скасована. Після Революції 1917 р. грузинські ієрархи проголосили її відновлення. Руська Церква визнала цю автокефалію лише в 1943 р., але інші Помісні Церкви, як і раніше, розглядали Грузинську Церкву як автономну в складі РПЦ.
І ось у листопаді 1964 р., на Третьому Всеправославному зібранні на острові Родос, єпископ Ілія ставить перед Константинопольським Патріархатом питання про міжнародне визнання автокефалії Грузинської Церкви. Не домігшись розуміння, він на знак протесту залишає засідання. Цей демарш мав цілком конкретні наслідки. Коли 7 квітня 1972 р. помер Католикос-Патріарх Єфрем II, за одностайною думкою грузинської пастви та кліру саме Ілія мав зайняти патріарший престол. Але його кандидатуру відхилив голова Ради у справах релігій при Раді міністрів СРСР В. А. Куроєдов, прямо пославшись на «зрив» родоської наради 1964 р.
Патріарх, який не розчинив Церкву в «дусі часу»
25 грудня 1977 р. Ілія II все ж став патріархом. У цей час Грузинська Церква переживала далеко не найкращі часи: священників мало, монастирів майже немає, храми закриті або перетворені на склади, клуби, майстерні тощо. Незважаючи на протидію влади, Ілія докладає всіх зусиль для відновлення церковного життя. Вже за перші два роки патріаршества було висвячено 34 священнослужителів. У 1985 р. він домагається дозволу на видання Біблії сучасною грузинською мовою. У 1988 р. відкриває Тбіліську духовну академію.
Сьогодні Грузинська Церква налічує 46 єпархій, близько 2 тисяч діючих храмів і монастирів та близько 3 тисяч священнослужителів. Але патріархат Ілії – це не тільки про відродження Церкви, а й про серйозні випробування. Наприкінці 80-х спокуси радянської влади закінчилися, але почалися спокуси «духом часу». І тут також Предстоятель проявив твердість.
У травні 1997 р. Священний Синод Грузинської Церкви ухвалив рішення вийти зі Всесвітньої ради церков і з Конференції європейських церков. У своєму листі до ВРЦ від 22 травня 1997 р. Ілія II написав, що причинами цього є спроби надати ВРЦ «еклезіологічного характеру» та неприйняття тих форм екуменізму, які стали домінувати.
Ту ж лінію Патріарх Ілія витримав і в 2016 р., коли Грузинська Церква відмовилася брати участь у Критському соборі, який мав затвердити домінування Константинопольського Патріархату в Православ’ї. Серед причин, що спонукали прийняти таке рішення, названо догматичні, канонічні та термінологічні недоліки в документах, які були запропоновані до затвердження.
Але твердість у церковних питаннях у Патріарха Ілії поєднувалася з розсудливістю та миротворчістю в політичних бурях. 9 квітня 1989 р., коли в Тбілісі на проспекті Руставелі відбувався масовий мітинг із закликами до виходу Грузії зі СРСР, Ілія II о третій годині ночі вийшов до людей і почав вмовляти їх піти з площі та піти разом із ним молитися до храму Квашветі. Його не послухали, і в зіткненнях з радянськими військами загинули 19 людей.
Потім, коли в грудні 1991 – січні 1992 рр. у Грузії спалахнула громадянська війна, Ілія зробив спробу примирити ворогуючі сторони, організувавши переговори в Патріархії. У серпні 2008 р., під час війни між Грузією та Росією, Предстоятель брав участь у переговорах щодо звільнення військовополонених і зміг вивезти тіла загиблих із зони конфлікту.
Це дуже характерно: у найдраматичніші моменти грузинської історії Ілія не піднімав політичних ставок, не ставав на чийсь бік, а був миротворцем, допомагав жертвам конфліктів, робив усе, щоб було менше горя і страждань.
Грузинська Церква та українське питання
Говорячи про твердість Патріарха Ілії у віровчительних і канонічних питаннях, не можна оминути увагою і позицію Грузинської Церкви щодо неканонічного створення ПЦУ. Нам, звичайно, хотілося б, щоб і тут позиція Патріарха Ілії була такою ж твердою, щоб він так само чітко висловився про неприпустимість визнання анафемованих розкольників. Але, на жаль… Цього не сталося.
І до, і після створення ПЦУ в 2018 р. українські політики контактували з грузинськими ієрархами з питання визнання цієї релігійної організації і навіть заявляли про перспективи такого визнання. У січні 2019 р. грузини сказали, що визначаться після того, як ознайомляться з текстом Томосу ПЦУ, а потім і зовсім відклали це питання в довгий ящик. На сьогоднішній день Грузинська Церква не визнала ПЦУ, але й не заявила про неможливість такого визнання.
Єдине, що нас втішає в цьому плані, – це лист Ілії до Константинопольського Патріарха Варфоломія, написаний у березні 2023 р. на захист УПЦ.
Хрещений батько
Однією з найпотужніших і найактивніших ініціатив Патріарха Ілії стало масове хрещення дітей. У 2008 р. він оголосив, що стане хрещеним батьком кожної третьої дитини в родині. Перше таке хрещення відбулося 19 січня 2008 р. у соборі Самеба. Вже до кінця 2009 р. у нього було 3,7 тисячі хрещеників, а до липня 2025 р. – майже 50 тисяч.
Чи вплинуло це на демографію Грузії? Так. У 2025 році серйозний академічний журнал Journal of Population Economics оцінив зростання народжуваності серед заміжніх грузинських православних жінок на 42%, а для третіх і наступних народжень – приблизно на 100%. Загалом сумарний коефіцієнт народжуваності по країні збільшився приблизно на 17%. Журнал обережно пов’язав це з ініціативою Патріарха Ілії.
Але справа, звичайно, не в цифрах. Патріарх буквально став рідною людиною для десятків тисяч грузинських сімей, і грузини відповіли йому такою любов’ю та вдячністю, яку не можна отримати ні за посадою, ні по телевізору.
Сьогодні вся Грузія, без жодного перебільшення, оплакує свого Патріарха.
***
Закінчити цю публікацію хотілося б не пафосними похвалами на адресу Патріарха Ілії, а словами апостола Павла: «Пам'ятайте про ваших наставників, які проповідували вам Слово Боже, і, дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13, 7).
