Хрест Господній або коротка інструкція як стати чудотворцем
Як відбувається спілкування простих, святих, чистих душ із простим, чистим та святим Богом.
Усі дванадесяті свята Православної Церкви історично перебувають у межах життя Божої Матері. Лише один із них виходить далеко за ці межі – Воздвиження Животворного Хреста Господнього. Насамперед це свято подяки Богу за Його любов до нас. І те, що останніми роками на Воздвиження у храмах збирається не дуже багато людей, каже, що ми поступово втрачаємо це почуття.
Любов – це повнота радості та нескінченність щастя. А хрест – це гіркота страждань та жорстокість муки. Доки у світі існуватимуть зло і гріх, доти любов буде затьмарена болем. Просто тому, що вона не може не страждати, бачачи, як мучиться інший. Любов швидше готова віддати себе найжорстокішим мукам, аби позбавити страждань того, кого любить. У цьому полягає таємниця Хреста Господнього.
Господь і нині на Хресті
Початок літа 2017 року. Я з дружиною поїхав на кілька днів до Кирилівки, щоб подихати свіжим морським повітрям. Відпочивальників ще не було, море було холодним, зате можна було спокійно пройтися берегом, подивитися на чудові заходи сонця і світанки, вдихнути солоний запах морського вітру.
Рано-вранці ми вийшли до моря. На узбережжі були ми самі. Але я згадав, що забув телефон у номері, і пішов по нього. Коли повернувся, побачив на небі якісь дивні контури, а матінка, вражена до глибини душі, зі сльозами на очах усе дивилася вгору.
Потім вона розповіла мені, що з сонячних променів і хмар над її головою утворився ніби величезний церковний купол і виразно стало видно іконостас деісусного чину – святі з похилими главами та піднесеними в молитві руками. Трохи нижче дуже чітко, як на картині, проступив образ Христа у терновому вінці. Її вразили Його очі: «За своє життя я багато бачила ікон, але жоден іконописець на жодній іконі не зміг передати тієї скорботи, яка виливалася з очей Христа» .
Доки у світі існуватимуть зло і гріх, доти любов буде затьмарена болем.
Він дивився вниз, на море, а точніше, на світ, на своє улюблене творіння так, як може дивитися хіба що батько на улюбленого сина, який вмирає, а він нічим йому допомогти не може. Батько готовий заради нього все віддати, навіть своє життя, але смерть нещадна.
Це бачення тривало недовго, але було настільки грандіозним і вражаючим, що вона навіть не подумала на той момент зняти цю картину на телефон. Коли я підійшов, то побачив лише залишки видіння, що розчинилося в повітрі.
Звичайно ж, нічого хорошого це бачення нам не обіцяло. Обличчя безмежно люблячого, але страждаючого Христа матінка ще не раз згадуватиме: «Батюшко, а ти знаєш, адже Господь досі висить на Хресті. Так можна дивитися лише з Хреста». Бог не має часу, Він досі на Хресті в Небесній скинії. Він розпинається за весь світ, за те, щоб дати нам можливість увійти до Його вічності. А людина продовжує будувати пекло на землі.
Раніше ми про цей випадок нікому не говорили, але тепер, коли стає зрозуміло, до чого йдеться, вирішили розповісти.
Чому чисті душі чує Бог
Хрестики та нулики… Улюблена дитяча гра на уроках. Їх треба було вишикувати в одну лінію. Один, другий, третій нолик і... викреслюємо. Дитинство – нуль. Юність – нуль. Зрілість – нуль. Залишається прочерк між двома датами на могильній пам'ятці. У старості вже пізно щось міняти. Якби в ті далекі роки мого дитячого пізнання світу мені хтось розповів би про Хрест Господній! Якби в роки молодості я направив усі свої сили на працю Христа заради. Якби зрілість могла компенсувати прогалини дитинства та юності глибоким покаянням.
«Душе моя, душе моя, восстани, что спиши? Конец приближается, и имаши смутитися…»
Бог найближче до нас у дитинстві. Для дитини весь світ – диво, а спілкування з Богом може бути таким самим простим і чудовим, як і з усім, що її оточує. У нашій парафії є дівчинка Валерія. Вона виросла при нашому храмі. Чиста, світла, Божа дитина. Любить увесь світ!
Має хом'ячиху з солодким ім'ям Згущенка. Якось цій пухнастій грудочці вдалося втекти з клітки, та так, що її ніхто не міг відшукати. Валерія побігла до святого куточка, плюхнулася на коліна і почала благати Бога, щоб Він допоміг повернути її улюбленицю. Вставши після короткої молитви і відкривши шафу, вона встигла лише підставити долоні, як Згущенка сама стрибнула їй прямо в руки.
А в нашій родині є улюблениця – кішка Мася. Якось ми виявили у неї два значні ущільнення, які пізніше сильно збільшилися і запалилися. Ветеринар сказав, що треба робити операцію – спочатку одну, потім другу. Але в перспективі це може закінчитися погано для кішки.
Сказати, що ми засмутилися – нічого не сказати. Мася стала для нас повноцінним членом сім'ї. Матінка поскаржилася Валерії на наше лихо. Дівчинка стала щодня молитися Богу про якнайшвидше одужання Масі. І за місяць від цих пухлин не залишилося й сліду.
Бог найближче до нас у дитинстві. Для дитини весь світ – диво, а спілкування з Богом може бути таким самим простим і чудовим, як і з усім, що його оточує.
Так відбувається спілкування простих, святих, чистих душ із простим, чистим та святим Богом. З якою милістю, любов'ю, ніжністю та турботою дивиться Господь на цю дівчинку – янголятко в плоті. Також Бог ставиться і до кожного з нас. Для нього ми всі діти, але… одна справа наша Валерія, а інша – вбивця, який позбавляє життя заради грошей чи задоволення; брехун, що бреше заради прибутку; лукавий служитель Христа, який у всьому шукає свою вигоду; пихатий політик; лікар, що наживається на горі людському… Так, це теж діти Божі, але, скажімо так, інша категорія. На них Бог дивиться з глибоким жалем і співчуттям, як батько дивиться на свою дорослу дитину, яка не може відмовитися від наркотиків чи алкоголю.
Бог, який нескінченно любить нас, чекає на своїх блудних дітей з відкритими обіймами. Він готовий як милосердний та співчутливий Батько кожному з нас надіти на палець перстень сина чи дочки Божої. Ось тільки наші черстві серця не бачать, як Господь милує та любить кожного з нас.
Юність наша могла б дарувати люблячому Богу труди і подвиги молодості. Зрілість могла б вирости в мудрість та святість. Але є те, що є. Напевно, тому і обливається наша багатостраждальна Батьківщина безневинною кров'ю. Час розпочатися суду з Божого дому (1Пет. 4, 17), з місця, звідки почалася Свята Русь, де так багато є Православних лавр і монастирів, з долі Божої Матері, з землі, яка свого часу принесла найбагатший урожай святості. І це лише початок. Ніхто не втече від цього суду, ніхто не сховається, не відсидиться, не зможе кудись втекти чи сховатися від нього.
Вперед та вгору
Лжепастирі й надалі мімікруватимуть на догоду держпропаганді, вбивці – вбиватимуть і ґвалтуватимуть, кажучи, що воюють під прапором «ангелів миру», журналісти – продовжуватимуть брехати, олігархи – грабувати, політики – вести світ в обійми антихриста. А святі душі, зійшовши з широкого, протоптаного мільйонами шляху, підуть тонкою, ледь помітною стежкою, на небо.
Там, далеко внизу, каламутна людська річка продовжуватиме пінитися суперечками про те, хто має рацію, а хто винен, звинувачувати один одного в брехні, поливати всіх і вся ненавистю, пити широкими жадібними ковтками зло під виглядом «справедливості», кидати нам у спину каміння, звинувачуючи у зраді і так далі.
Нам треба йти вперед і вгору, не оглядаючись, щоб не перетворитися на соляний, навіки застиглий, кам'яний стовп. Чим далі ми йтимемо від цього вируючого потоку вглиб свого серця, тим тихіше в ньому ставатиме. І колись обов'язково настане час, коли в душу увійде абсолютна тиша і з нею яскраве світло. У серці зазвучить ангельський спів. Розкриється завіса небес, і ми увійдемо до величезної тронної зали, наповненої ароматами святих, пахощами зрілості духовних плодів і побачимо накритий білою скатертиною весільний стіл.
Кожен із тих, хто увійшов, ставитиме на нього свої дари, призначені нареченому та нареченій. Тут відбуватиметься Шлюбний бенкет нареченого – Христа та його нареченої – Церкви Божої. От тільки б наші руки не виявилися порожніми. Щоб не стало нам нескінченно боляче і соромно за безглуздо прожиті роки земного життя.
