Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла
Недільна проповідь.
Цієї неділі ми чуємо за богослужінням притчу про багатія і Лазаря. Ця притча не залишає нам надії на те, що пекло – це «бабайка для неслухняних». Що Господь нас налякає, а потім все одно простить. Є чимало богословів, які вчать тому, що Бог, Він взагалі добряк, і довго гніватись на нас за гріхи не зможе. Пожурить, але потім вибачить і виділить невелику житлоплощу на райській околиці, де нам не буде боляче за безбожно прожите життя.
Ми звикли міряти Бога за своїми людськими мірками та лекалами. Подавати Його таким, яким нам хочеться Його бачити. Визначення «Бог є Любов», нам приємніше тлумачити з вигодою для себе.
Але хіба Він не любов? Любов, але яка? Смиренна і безсила. Безсила, бо не зламує замки наших сердець, не нав'язує Себе, не лізе в душу самовладно, і взагалі, живе Своїм, незалежним ні від кого життям. А ось ми можемо, звичайно, якщо захочемо і добре постараємося, увійти в цю Любов і розділити з Нею свою вічність. Ну, а можемо жити так, ніби немає ніякого Бога. Вірніше, Він, звичайно, є, але тільки живе окремо від нас на іншому поверсі, і ми до Нього ніякого відношення не маємо.
Земне життя дає нам можливість визначитися, чи потрібний нам Бог чи ми самі по собі. Бог, як завжди, смиренно приймає наш вибір і погоджується з ним.
Святе Письмо навчає, що буде така форма всесвітнього буття, коли Бог буде «все в усьому» (1 Кор. 5:28). І не буде такого місця у світобудові, де не було б повноти Бога. Пекло буде горіти вогнем Його любові, а Царство Боже світитися радістю тієї ж любові. Тому, хто жив сам по собі, любов Бога стане пеклом, а для тих, хто навчився любити – раєм. Хіба в цьому земному житті відбувається не те саме, хоч і меншою мірою? Хтось розкриває своє серце, розчулюється і сповнюється Божественною благодаттю, а хтось осатаніває і корчиться від злості від однієї тільки думки про Бога.
Безповоротно втрачена можливість злитися з любов'ю Бога, безглуздо прожите життя і набуте внаслідок цього вічне каліцтво – ось найгірше, що може статися з людиною. Лихо Євангельського багатія не в тому, що він був багатий грошима, а в тому, що він був бідний душею.
Наша земна доля схожа на рідкий цемент. Її потрібно швидко і правильно ліпити, доки не затверділа і не сформувалася остання кінцівка нашого безсмертного образу. Багатій із сьогоднішньої притчі жив повнотою життя, його барвистими можливостями, максимумом його приємних переживань і відчуттів. Його душа як потужний магніт притягувала до себе все, що давало можливість «щодня бенкетувати блискуче».
Але свято закінчилося, тіло закопали, а душа пішла на місце проживання.
Лазар жив на землі подібно до людського сміття, що носиться вітром. Терпів, стогнав, у нього навіть виходило не нарікати, не проклинати долю, не заздрити багатію, інакше б він не опинився на лоні Авраама. Настав час, і Ангели забрали душу Лазаря в місце спокою.
У всій цій історії найбільше лякає доля багатія. Адже він у житті нічого поганого нікому не зробив. Були гроші в багатих батьків, була можливість жити на втіху, ось він і жив «для себе». Якби багатій крав, убивав, наживався на чужому горі, то було б зрозуміло, чому він потрапив у пекло. А так для самого богача місце, де він опинився, стало несподіванкою. Скільки сучасних мажорів, дітей багатеньких батьків опиняться після смерті в пеклі і так само з подивом запитають: «А нас за що?», «Ми що поганого зробили?», «Просто жили для себе і все». Виявляється, «жити для себе» – це одна з назв вулиці, яка веде до пекельних обителей. Про це треба не забувати.
Звичайно, ніхто з нас не може віднести себе до категорії багатіїв. Більшість із нас живе дуже і дуже незаможно. Але, з іншого боку, ми, слава Богу, не спимо на вулиці, у нас поки що є дах над головою. Ми не збираємо недоїдки і не голодуємо, не тремтимо від холоду. Ми не «бенкетуємо блискуче», але маємо необхідний мінімум для життя. Адже мільйони людей на цій планеті не мають цього.
Що ж ми повинні зробити для того, щоб не почути те, що почув багатій від Авраама: «Згадай, що ти здобув уже добре в житті твоїм». Це справді дуже серйозне питання. Якщо ми все життя будемо працювати на «прийом» і лише зрідка і знехотя перемикатися на «віддачу», то нічим добрим таке життя не закінчиться.
Мій духовник говорить про те, що поки на землі є хоча б одна голодна людина, ти не маєш права наїдатися досхочу.
Ми нерідко бачимо, як біля баків для сміття працюють бомжі. Вони намагаються до приїзду сміттєзбиральної машини щось там встигнути відсортувати та розкласти. Я ніколи не назву цих людей неробами. Якість їхнього життя набагато гірша, ніж наша, а ступінь приниженості, беззахисності та смиренності перед обставинами набагато більша.
На відміну від нас, які отримують від життя багато доброго, вони, як і бідний Лазар, одержують від нього багато злого. І ця картина повинна спонукати і нас замислитися над своєю долею, коли згадаємо сьогоднішню притчу. Звичайно, ми не можемо встати і піти бомжувати, як це робили юродиві, але й сидіти в теплі, спокої та затишку в той час, коли навколо нас багато людей жорстоко страждає і не має грошей навіть на шматок хліба, теж не можна. Цю дилему кожен вирішить сам.
Лазар міг би стати для багатія знаряддям порятунку від пекла. Йому треба було тільки вийти із зацикленості не собі і озирнутися довкола. Адже й у наших святках є багато заможних людей. Не саме багатство є перешкодою на шляху до Царства Божого, а непомічений вчасно біля смітника Лазар.
