Навіщо потрібне покаяння
Хто нехтує покаянням, боїться його, соромиться відкривати свої гріхи на сповіді, той закриває від себе Бога.
Ми належимо до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Православної Церкви, стверджуємо, що ми маємо повноту благодаті Святого Духа. Тобто вміємо так любити, як ніхто інший, але водночас ми змушені визнати, що постійно завдаємо болю, завдаємо чимало ран оточуючим. Іноді хтось навіть цього не усвідомлює і вважає себе найдобрішою і наймилосерднішою людиною, прекрасним адміністратором.
Біль чи рани не обов'язково мають бути фізичного походження. Не менш болючі рани від зневаги до ближніх, гордині, похоті, сріблолюбства, пияцтва та інших гріхів.
Кожен наш гріх ранить не лише нас самих, а й людей, які знаходяться поряд із нами.
Як би ми свій гріх не виправдовували, наприклад, захистом інтересів Церкви, як би ми його не приховували, за якими б товстими стінами його не робили, він все одно руйнує у нас і наших ближніх найсвятіше почуття любові, поступово, а іноді й раптово, вбиває.
Напевно, ми давно б знищили самі себе та один одного, і взагалі перестало існувати життя на землі, якби не було святого Таїнства Покаяння. Воно насамперед лікує наші рани, застерігає від нових ран, які ми могли б знову завдати ближнім, а головне – наближає до Бога і таким чином, як графічно у вигляді кола це зображує преподобний авва Дорофей, наближає нас один до одного.
Ми можемо розрізнятись по крові, належати до різних народів, але бути єдиними та рідними за духом. Нас дійсно починає об'єднувати свята любов, яка перейде з нами у вічність. Хто нехтує покаянням, боїться його, соромиться відкривати свої гріхи на сповіді, той тим самим закриває від себе Бога і близьких і, відповідно, не бачить різниці між тими, хто перебуває в Церкві, і тими, хто від гніву та страху від Неї відпав, розпалює полум'я приниження, підозрілості, ненависті.
А найстрашніше – така людина не вміє прощати і по-справжньому, усією душею і серцем любити.
Отже, дорогі браття, не будемо боятися і нехтувати покаянням, але щиро будемо відкривати гріхи свої, щоб у нашому серці постійно горіло полум'я любові до Бога і ближніх, і ми всі прагнули бути не лише прекрасними адміністраторами, а й причасниками повноти благодаті Святого Духа.
