Таємне джерело сили
У критичних обставинах у людині відкриваються невидимі ресурси.
Не в усіх і не завжди у стресовій ситуації з'являється надсила. Більшість опускає руки. Надсила, як це не парадоксально, з'являється не тоді, коли людина заради свого порятунку докладає якихось надзусиль, а, навпаки, у тому випадку, коли людина смиряється, тобто всю свою надію покладає не на себе, не на свої сили, не на зв'язки з іншими потрібними людьми, а на Бога Всемогутнього, на Христа.
Вона приходить до храму, щиро молиться і кається у своїх гріхах. Саме в такі моменти вона діє найрішучіше, хоча комусь збоку це може здаватися слабкістю і бездіяльністю. Але для такого смирення потрібно мати міцну віру. Якщо віра слабка, то людина лише опускає руки, занепадає духом, багато хто, особливо молоді люди, починає пиячити. І це відбувається навіть тоді, коли ситуація не така вже й критична.
Зараз, на жаль, дуже багато таких людей. Найсумніше, коли людина в подібній ситуації заради збереження чи здобуття хоча б незначного комфорту готова на зраду Церкви, інших людей. Так бувало й раніше. Саме такими людьми заповнені всі секти й розколи.
У Церкві залишаються (так було в усі часи, і ми особливо це спостерігаємо зараз) люди духовно сильні й мужні. Хоча зі свого смирення вони себе такими не вважають. Невипадково під час Таїнства Хрещення співається прокімен: «Господь просвітлення моє і Спаситель мій, кого убоюся». Це заклик до мужньої й безкомпромісної боротьби із самим собою, зі своїми слабкостями. Адже доля всіх боязких, як сказано в книзі Апокаліпсис, у геєні вогненній.
Усі ми люди, загалом, однакові. Супергерої існують лише в телесеріалах. Різниця може бути у фізичній силі чи інтелектуальному розвитку, а це, як правило, результат наполегливості й праці. Просто так нічого нікому не дається.
Хто думає про якісь свої приховані резерви і при цьому нічого не робить, зрештою залишається ні з чим. Доля тисяч людей без визначеного місця проживання, які ночують на вокзалах чи де доведеться, у більшості випадків є не стільки результатом якоїсь несправедливості щодо них, а ось такої грішної мрійливості.
Надприродні здібності святих, коли вони зцілювали тяжкохворих, воскрешали мертвих і творили багато інших див, свідчать не про якісь їхні приховані резерви, а про очищення себе від пристрастей, визволення від влади лукавого і накопичення благодаті Божої.
Але ніхто зі святих анітрохи не прагнув бути чудотворцем. Це часто здійснювалося поза їхньою волею, у міру їхнього смирення, силою Божою. Вони були лише провідниками цієї сили.
Кожен священник, особливо якщо він не байдуже ставиться до молитви і Таїнств, також є провідником такої божественної енергії. Особливо це проявляється, коли під час Таїнства Євхаристії хліб і вино божественною силою перетворюються на Тіло і Кров Христові. Або коли за його молитвою злий і нерозсудливий чоловік стає добрим, скупий — щедрим, понурий — радісним, розпусний — цнотливим.
Ревні священники є постійними свідками таких див, розкриття таких «прихованих резервів». А маловіри замість посиленої молитви намагаються реформувати богослужіння, полегшити церковний статут, захоплюються політичними пристрастями, підштовхують до відходу в розкол. Але тоді, як у казці Пушкіна, вони залишаються край розбитого корита. По-людськи їх просто шкода.
