«Духовна» журналістика: потрапили на дно – копайте!
Коли готувалась стаття про спробу захоплення чергового храму УПЦ, на цей раз в селі Охнівка, то на думку навіть не спадало під яким кутом доведеться писати текст. Однак проблема назріла давно, питань сформувалось чимало, отож рано чи пізно їх довелось би озвучити.
Як не дивно, Волинську область якось обійшла хвиля рейдерських захоплень православних культових споруд. Ще торік улітку-восени здавалося, що ситуація по Горохівському району патова, однак рейдерам з «патріотичної» релігійної організації вдалося загарбати лише один приход у Печихвостах, натомість в Угринові, попри величезний тиск та захоплення храму, вдалося зберегти та посилити сільську громаду УПЦ. Втім, у суспільній площині та на медіа-фронті склалося набагато цікавіше.
Завдяки старанням священика УПЦ КП Віталія Собка, котрий потрапив до Волинської обласної ради скликання 2010 року під підупалими після втечі «регіоналів» прапорами ВО «Свобода», міжконфесійні питання в області голосно, але незграбно перейшли… у відомство не уповноважених для вирішення таких питань органів місцевого самоврядування. 25 червня 2015 року Волинська обласна увійшла, так би мовити, в історію, підтримавши авторське звернення духівника-депутата до вірян УПЦ, яке до того встигли прийняти Луцька районна та Луцька міська ради. Православним українцям під «приправою» з брехливих та перекручених фактів про «непатріотичність» священиків УПЦ пропонували залишити їхню церкву, а Українську Православну Церкву, організацію, зареєстровану за українським законодавством, перейменувати так, як це вважають за потрібне церковні «патріоти».
Найцікавіше, що в Луцькому депутатському корпусі цю тему «просував» екс-мер обласного центру Богдан Шиба, який у 2009 році, зустрічаючи приїзд на Волинь Патріарха Московського Кирила, розстарався так, що на кілька днів відключив на луцьких вулицях світлофори – мовляв, для зручності проїзду патріаршого кортежу.
Окрім цих рад, «центральних» гравців на арені волинського місцевого самоврядування, за подібне звернення в області проголосували депутати трьох районних рад: Горохівської, Ківерцівської та Володимир-Волинської.
Події останніх днів змусили звернути увагу на те, що відбувається у приходах Володимир-Волинської єпархії УПЦ. На жаль, з’ясувалось, що до майна її громад є інтерес інших осіб. Загалом можна зробити висновок, що неминуче наближення місцевих виборів загострило хворобливу активність окремих політичних сил, які, виявляється, більше ніяк не можуть продемонструвати свій патріотизм, окрім як на релігійному підгрунті. Черговим доказом цього стали останні події навколо Свято-Іоанно-Богословського храму УПЦ, що у селі Охнівка Володимир-Волинського району. Зі слів настоятеля храму о. Віталія Палія, чималий внесок у міжконфесійну сутичку в селі зробив «активіст», котрому кортить балотуватись цієї осені на посаду сільського голови.
І ось тут у ситуацію вчергове втрутилась редакція газети «Волинь нова», у котрій, напевне, протягом останнього року вважається за правило хорошого тону пройтись по репутації людей, які не зробили їй нічого поганого. Адже «топити» УПЦ вже дозволено, чи не так?
«Панове, вас так легко ошукати!», – мимоволі згадується колись нашуміла стаття талановитої волинської газетярки. Дійсно, це дуже проста справа. Достатньо зібрати у приході стос фантазій, передерти з районного видання пару формулювань на кшталт «місцевий багатій погодився підтримати будівництво храму тільки за умови переходу громади до Московського патріархату» та видати на гора черговий викид про «московського попа», котрий чи то відмовився причастити, чи то обізвав воїна ЗСУ грішником (спростування подібного марення у районному виданні поважні журналісти чомусь в упор не хочуть бачити), чи то просто не хоче віддавати рейдерам храм, який за всіма документами разом з землею належить громаді УПЦ. Можна зрозуміти – настала черга щотижневої порції чорного піару проти Церкви, мабуть так?
Найжахливіше, що все це подається під соусом міфічного «об’єднання громад». Достатньо лише раз почути, що лунає на зборах, де нібито «об’єднуються» сільські громади, і стає зрозуміло, на яку мету насправді працюють подібні публікації та «об’єднавчі» ініціативи.
Починаючи з осені 2014 року, громада села Охнівка і так живе достатньо неспокійно. З’ясувалось, що за сім років, які минули після відкриття Свято-Іоанно-Богословського храму УПЦ, староста громади не сплачував за спожите світло. На цьому грунті насамперед і виник конфлікт між ним та священиком, очільником громади, котрому доводиться зараз гасити багатотисячний борг. На днях, вже після загострення конфлікту, громада обрала іншого старосту. Однак питання не розв’язалось.
Досвід розслідувань подібних конфліктів у західноукраїнських сільських приходах досі свідчив, що найголосніше про непатріотичність УПЦ кричать ті, хто сам ніяким чином не пов’язаний з участю в АТО. В Охнівці чи не уперше сталося навпаки: дійсно, онук колишнього старости, котрий разом з дружиною закликає сюди УПЦ КП, нещодавно повернувся з військової служби. Однак те, що священик Віталій Палій нібито відмовив йому у причасті чи образив на сповіді, вже було спростовано. Та й потрібна ініціаторам колотнечі не повага до «атошників», а новенький ласий храм.
Ситуація загострилась улітку. Починаючи з подій 29 липня, коли селяни вирішили встановити на території церкви державний прапор. У ЗМІ були подані перекручені факти. Неправда, що «прихильники МП через це викликали міліцію», бо виклик з храму здійснили тоді, коли побачили незрозумілу активність біля храму – прапора тоді ще не було видно. Незрозуміло, для чого необхідно було робити у публікаціях подібні натяки на «антиукраїнські» настрої серед таких же, як і всі громадяни, українців, вірян УПЦ?
2 серпня на території села людям було дійсно непереливки. Після служби тут влаштували «мирні збори громади», під час яких насправді було дуже шумно: люди сварились через паркан церкви, переконували у своїй правоті та неправоті опонентів, приводили дані опитувань серед громади – чи насправді охнівці усі поголовно рвуться у «гостинні» обійми КП. Однак, оскільки місцеві правоохоронці були вчасно попереджені про можливість заворушень та не проігнорували те, що відбувається, того дня люди розійшлись по хатах без загострення. Щоправда, ініціаторам перерозподілу вдалося провести збори, у результаті котрих в селі проголошена… церковна автокефалія.
Наступної неділі, 9 серпня, біля храму було набагато тихіше. Проте сюди приїхав відомий серед вояків 14 бригади та супроводжуючих її волонтерів капелан УПЦ КП Микола Гінайло. До Охнівського храму його не пустили. До речі, у ЗМІ досі не було спростування того, що його звинувачують у нечистому використанні гуманітарної допомоги воїнам АТО, і ми щиро хотіли б почути таке спростування.
Чого очікувати Охнівській православній громаді найближчим часом, невідомо. Поки що її очільник доводить свою правоту законними документами на володіння громадою УПЦ землею та храмом, котрий колись намагалась збудувати, але так і не збудувала громада УПЦ КП. Хотілося б наперед побажати колегам, котрі висвітлюватимуть церковні події на шпальтах колись поважних видань, приміряти подібну ситуацію до себе.
Уявімо, що до редакції газети «Волинь нова» прийшли озброєні люди у балаклавах і звеліли б очистити кабінети та віддати ключі від приміщень, бо… а просто так. Тому, що газета колись називалась «Радянська Волинь», а на її сторінках без упину поминають Путіна та Кирила. Тому, що колись це приміщення було партійно-обкомівським, а у країні, не забуваймо, декомунізація. Тому, що з редакції мусив піти журналіст, котрий усіма силами допомагає реабілітуватись солдатам рідної Волинської бригади. Або просто тому, що комусь сподобаються умови оренди кількох поверхів приміщення у центрі Луцька за одну гривню на рік. Приміряйте те, що схвалюєте стосовно інших, на себе, і ми впевнені, що більше ніколи люди не відкидатимуть з відразою черговий номер з провокаційною статтею.