Протоієрей Діонісій Буренко: "Завдання Церкви — вказати молоді правильний шлях"

Які методи по роботі з молоддю забезпечили Молодіжному відділу Кіровоградської єпархії перше місце? А також про проблеми молоді, ноу-хау, самотність і жертовність — в інтерв’ю СПЖ розповів голова відділу протоієрей Діонісій Буренко.

— Цього року на Всеукраїнському молодіжному форумі Відділ Кіровоградської єпархії по роботі з молоддю виборов 1-ше місце серед інших єпархій УПЦ. Розкажіть, будь-ласка, чим заслужили таку високу оцінку? Як саме у Вас поставлена соціальна робота? Які важелі впливу використовуєте? Можливо, у вас розроблена новаторська модель роботи, що дозволяє досягати таких результатів?

— Наша єпархія зайняла перше місце завдяки чудовій команді працьовитих і креативних «молодіжних» священиків. Ці священики жертвують особистим часом і навіть інколи своєю сім'єю заради того, щоб якомога більше уваги приділити вихованню молоді. Головне в такій роботі — боротися до кінця. Коли тільки починаєш працювати з молоддю у соціальному напрямку, не все йде так як того хочеться. Але наша команда священиків щодня самозречено йде на служіння. Секрет простий: якщо ти щось не робиш, це падає на плечі іншого! Моє завдання, як очільника Молодіжного відділу Кіровоградської єпархії УПЦ, — правильно розподіляти обов'язки. Кожен священик відповідає за своє «крило роботи» у відділі: місіонерство, волонтерство, соціальне служіння, лікарняне служіння.

— Чи можна назвати сучасних молодих людей духовними, і чим для них є віра? Яке ставлення у молоді до місії — служити людям, що вони конкретно для цього роблять? У чому полягає особливість роботи з молоддю? Чи існують якісь проблеми, якому питанню приділяється особлива увага? Взагалі, з чого варто починати роботу з сучасною молоддю?

— Проблема сучасної молоді — самотність. Юнак може мати у соціальній мережі тисячу друзів, а у повсякденному, реальному житті — бути глибоко самотнім. Я не можу навіть для себе відповісти: духовна молодь, чи ні? Стан сучасної молоді можна охарактеризувати як «загублена». Це означає, що молодь, переважно, відірвана від суспільства. Проблеми сучасності молодь не обходять. На мітинг чи на революцію молоді люди можуть радо прийти і відстояти свої вимоги, але на цьому вся боротьба й завершується. Далі молоді просто не цікаво. А що ж робити?

Церква і молодь — поняття глибоко дотичні. І завдання Церкви — вказати молоді правильний шлях. Святі отці завжди говорили: почни світ змінювати з себе. Це означає: насамперед, влаштуй революцію в собі. Спробуй подолати гріх. Молоді потрібно дати приклад, який вона буде наслідувати у житті. Адже молодь відчуває себе нереалізованою, тобто її можливості невикористані.

Наш єпархіальний відділ старається активно залучати молодь до соціальної роботи — щоб підростаюче покоління могло розкритися і знайти однодумців. А коли молодь гуртується навколо священика, разом вони роблять добрі справи, безкоштовно, від серця, тоді починають цінувати віру і Церкву. Кожен з учасників «молодіжки» через добрі справи може доторкнутися до одвічних істин Христової любові.

— Чому і в який саме спосіб Церква займається соціальною роботою? Що розуміється під поняттям «церковна соціальна робота», чи є якісь відмінності з державною соціальною роботою? Соціальна робота, яку проводить Церква, поширюється лише на вірян, чи це допомога всім без винятку?

— Українська Православна Церква надає соціальну допомогу всім без винятку, адже всі люди — діти Божі. Наша робота докорінно відрізняється від державної. Ми схиляємось перед волонтерами доброї волі, які обіймають державні посади і допомагають ближнім. Робота Церкви — це робота ентузіастів. Нас ніхто не змушує працювати, але є одне «але»: Глава нашої Церкви — Господь наш Іісус Христос — Сам закликає до такого служіння. Тому ми і трудимось!

— Отче, на Вашу думку, чи готові люди послужити добрими справами на користь іншим? Наскільки великим є серце православного християнина?

— Людина може і навіть повинна послужити іншим. Коли нам добре — ми не думаємо, що десь комусь погано, а от коли нам погано — ми думаємо, що десь комусь добре! Тому соціальна робота — це, перш за все, робота над собою. Адже ми не знаємо, якими будемо завтра, що з нами буде завтра... Можливо, ми самі потребуватимемо допомоги. Серце православного християнина дуже велике, але ворог роду людського — диявол — притупляє совість, показує перевагу матеріального над духовним, і людина починає забувати про своє істинне покликання — допомагати ближнім!