Індустрія розваг і духовна порожнеча
«Люди, що критикують індустрію розваг, мають вдома телевізори.
Люди, що засуджують суспільство споживання, мають картки «Visa»
(Фредерік Бегбеде, «99 франків»).
Відомий християнський філософ-богослов ІV століття Григорій Ніський, реагуючи на сумні реалії свого часу, сказав, що людське життя любить насолоди тіла і через відчуття підпорядковує їм душу. Святий підкреслював масовість «хвороби», яка вразила його сучасників: «І хто зараз настільки обдарований, настільки піднесений, настільки розважний, щоб змогти уникнути усякої скверни пороку?» З тих пір пройшло більше, як півтори тисячі років, але актуальність цих слів відчутна, як ніколи. Прагнення задоволення, яке визначає характер існування сучасної людини, орієнтоване на те, аби зробити її життя «яскравим», «насиченим» та «красивим».
Цьому особливо сприяє індустрія розваг, яка обіцяє реалізувати всі наші мрії, підкріплюючи обіцянки промовистими зображеннями «щасливих» родин і «здорової» молоді – вродливих дівчат та успішних хлопців – які посміхаються з білбордів. Новизна переживань, калейдоскоп вражень і хороший настрій «гарантовано»! І це «працює», бо ми щиро віримо у те, що втіхи – невід’ємний складник «повноцінного» життя, оскільки вони створюють відчуття його наповненості та «реальності». В свою чергу виробники розваг успішно працюють на психологію натовпу: «хліба і видовищ», – здається, саме ця філософія переважала у Давньому Римі – одній з найбільш розпусних імперій з часів існування людства.
Асортимент розваг, які пропонує відповідна індустрія, вражає своїм продуманим розмаїттям: парки розваг, атракціони, 4D кінотеатри, нічні клуби, гральні заклади, казино, – це далеко не все, що забезпечує сучасне комерційне дозвілля. Розваги адаптовані до запитів публіки (на чому постійно акцентує реклама) та дозволяють комфортно проводити час кожному: можна розважатися сім’ями, можна з друзями, можна наодинці. Багато з них мають комплексний характер – спрямовані на задоволення різних потреб людини одночасно. В сучасних мультиплексах та боулінг-клубах завжди знайдеться щось із алкогольних напоїв та улюбленої їжі, а можливо – навіть блазень-аніматор, який організує дозвілля на будь-який смак.
Не важливо, якими будуть ці розваги: головне – це режим «нон-стоп», при якому людина не замислюється ні над чим, а просто черпає насолоди з зовнішнього світу. Уся індустрія розваг націлює на поповнення «енергетичних запасів» індивіда через те, що дозволяє йому почуватися «щасливим». Не дивно, що при цьому він прагне вилучити максимум задоволень із сьогоднішнього дня, не думаючи про день прийдешній. При чому часто йдеться зовсім не про відпочинок як такий, а про стиль життя: внутрішньо «розслаблений», «позитивний», бездумний… Однак НАЙгірше, коли розваги стають не просто стилем життя, а його смислом. Так відбувається, коли на місці, яке в людині від початку відведене Богу, виникає пустка – духовна порожнеча, яку так чи інакше доводиться чимось заповнювати.
З того часу, як людина вирішила, що може обійтися БЕЗ Бога, вона почала невпинно скочуватися у прірву ніцшеанського «Ніщо», в світ, приречений втрачати цінності – як божественні, так і людські, – констатує зовсім не християнський філософ ХХ століття Жіль Дельоз. Він бачить у такій закономірності наслідки нігілізму (заперечення будь-якого смислу і цінностей), який зумовив появу у світоглядній філософії настроїв невдоволення, жахливої туги, тривоги, вини, та призвів до активного саморуйнування людини. Опинившись з такими відчуттями наодинці з Ніщо, вона змушена тамувати його втечею у вир земних розваг, які й почали наповнювати її життя-без-Бога «смислом». Однак, при такій «підміні» стається незбагненне: те, що мало б нейтралізувати духовний вакуум, породжує прірву, яка зрештою поглинає людину. На це звертав особливу увагу преподобний Ніл Сорський: «земні розваги тільки заглушають скорботу, не нищать її» – як тільки вони зникають, вона знову з’являється, але починає діяти зі ще більшою силою.
Звісно, цього не відчути одразу, особливо, якщо життя навколо вирує усіма барвами літа. Однак, варто якійсь проблемі зринути на горизонті – внутрішній баланс буде неодмінно порушено. Розваги, які культивують цінності, що мають «строк придатності», та непомітно роблять людину збайдужілою (поняття «любові до ближнього», «жертовності», «милосердя» стають просто «недоречними»), не зарадять нічим. Якщо ж людина живе життям духовним, в часи випробувань воно спрацьовує, як «подушка безпеки», – принаймні, вдається зберігати рівновагу. Попри це знайдуться ті, хто вважатиме, що в розвагах немає нічого поганого. Немає. Якщо це не зливає тебе з натовпом, якщо при цьому тобі вдається залишатися людиною і якщо це дозволяє ЗАВЖДИ ПАМ’ЯТАТИ ПРО ДУШУ.
Особливо кричущою стала проблема розваг нічного міста – клубного відпочинку та вечірок, яких особливо побільшало в літній період. Гучність, яка заглушує думки, світлові ефекти, що «викривлюють» реальність, загостренні відчуття, зазвичай підсилені алкоголем чи екстазі, межева розкутість та колективна ейфорія, – те, що дозволяє почуватися «живим» і дає емоції, яких більшість на сьогодні вже не здатна отримувати від простих речей. Такий відпочинок розвиває страх перед тишею і спричиняє дискомфорт при найменшій спробі усамітнення. Якщо у це середовище потрапляє християнин – одне таке «паті» вибиває з духовного життя надовго.
Безперечно, відпочинок з друзями у нічному клубі і сімейний похід до «Аквапарку» – це абсолютно різні речі. Однак, йдеться про інше: небажання проживати життя «серйозно». Фестивалі, сейшени, майстер-класи, тематичні вечірки, «хаус-паті»… Їх щоразу більшає, як і нещасних, нудьгуючих людей, які їх відвідують. Рефлексія чи споглядальний спосіб життя, на якому наголошувати святі, тепер поза попитом. Свого часу геніальний Блез Паскаль сказав, що саме розваги перешкоджають тому, аби людина осмислила себе і почала шукати дієвого засобу для того, аби вийти зі стану нудьги. Однак натомість ми обираємо легший та на перший погляд результативніший спосіб – «відволіктися», «забутися», ігноруючи той факт, що така «терапія» має тимчасову дію і викликає при цьому стійку залежність. Людина вже не може почуватися нормально без розваг: її поглинають невдоволення, депресія, відчай, «усунення» яких щоразу вимагає збільшення «дози».
Слід бути свідомим того, що надто великий потяг до розваг – це перше ознака того, що з твоїм духовним життям не все гаразд. Адже людина, яка живе осмислено, прагне внутрішньої зібраності, концентрації, які неможливі тоді, коли тебе поглинають принади «великого світу». Не можлива в такому стані й молитва. Преподобний Макарій Великий, який все життя тримав під контролем те, що могло зашкодити його духовному настрою, навчав, що молитву забезпечують «велика безмовність» і душевний мир, а тому наполягав на необхідності уваги до помислів. Це важче, аніж здається на перший погляд, однак «Царство Небесне силою береться» (Матв. 11:12). Можна як завгодно ставитись до цього, але цей факт незмінний: не можливо опинитися там, живучи легко, «чудово» і весело.
Особливо печалить активність розважальної індустрії у нашому житті сьогодні. Коли Україна багриться від крові, ненависті та розбрату, ми продовжуємо бездумно пропалювати наші життя. Тоді, коли слід посилити молитву чи принаймні мінімізувати все, що пов’язане з надмірними веселощами, ми воліємо існувати в тому форматі, до якого звикли. Звісно, розваги дозволяють відмежовуватись від реальності, в яку ми не хочемо вписувати себе, однак від цього вона не стає менш жахливою. А ще ми залежимо від них більше, аніж думаємо: навіть якщо не розважаємося безпосередньо, то долучаємося до цього через монітори, пересуди в приватному спілкуванні чи осудливе ставлення до Іншого. Розваги – це «духовний» стан усього нашого суспільства, це вірус, яким уражені ми всі. І єдина «вакцина», яка може знешкодити його дію, – Христос.
Передчуваючи реакцію тих, хто дорікає православ’ю у надмірній «аскезі», похмурості та соціальній «відсталості»: ніхто не зобов’язує відмовлятися від усього, що приносить задоволення, і «знебарвлювати» своє життя. Йдеться про те, що розваги не мають заміщувати собою те, що робить життя людини змістовним, не повинні штовхати людину на гріх і заважати їй пам’ятати про Бога. Учень преподобного Силуана Афонського, засновник одного з монастирів Англії (графство Ессекс) Архимандрит Софроній вважав, що ЖИТТЯ БЕЗ ХРИСТА позбавлене смаку – воно сумне і безпросвітне. Цим мають керуватися ті, хто називає себе християнами. Це мають усвідомити ті, хто відчуває духовну порожнечу і безрезультатно намагається заповнити її тим, що пропонує сучасна розважальна індустрія.
У «Писаннях» преподобного Іоанна Кассіана Римлянина йдеться про те, що смуток долається не втечею, а протиборством, яке включає в себе молитву, утримання від пустослів’я, РОЗВАГ і осмислення марності земних утіх в порівнянні з небесними благами, які Господь приготував нам у Своєму Царстві. … Не особливо привабливо (особливо, коли тобі «надцять») і якось не зовсім втішно (навіть якщо тобі вдвічі більше), але безсумнівно ДІЄВО. Про це свідчить духовний «досвід» не лише згаданих святих, але й звичайних мирян, яким вдається правильно розставляти ціннісні пріоритети. Яким буде твій – залежить тільки від тебе.
