«Хочете їсти ковбасу – їжте»: чому в ПЦУ скасовують піст
Ковбаса в Успенський піст, молоко в Різдвяний, «кожен сам собі встановлює правила». Ікономія передбачає норму, від якої відступають. Тут норми не залишається зовсім.
На початку серпня 2026 р., під час Успенського посту за новим стилем, клірик ПЦУ Олексій Філюк записав ролик, де закликав їсти ковбасу. «Піст – це молитва, це справи милосердя, а не варена ковбаса, в якій нічого немає, крім сої», – заявив він, а наприкінці закликав: «Снідайте, їжте варену ковбасу. Один одного не їжте».
В іншому ролику Філюк вже нарізає цю саму ковбасу.
Що Церква говорить про піст
Піст – це духовний подвиг, це аскеза, це наше зусилля на шляху до Бога. Постився Христос, постилися апостоли і перші християни. Ще в давнину Церква встановила регулярну дисципліну посту.
При цьому Церква ніколи не зводила піст до меню. Ще в IV столітті святитель Василій Великий писав: «Для похвального посту недостатньо одного утримання від їжі… Істинний піст – віддалення від зла, утримання язика, придушення в собі гніву, відлучення похотей, злослів'я, брехні, клятвопорушення».
Майже те саме говорить святитель Іоанн Золотоустий: «Яка користь, коли ми утримуємося від птиці та риби, а братів гриземо і поїдаємо?»
Здавалося б, це повторює і Олексій Філюк: головне – «не їсти один одного». Але у Золотоустого логіка прямо протилежна. Він не каже: оскільки не можна «їсти ближнього», можна їсти м'ясо. Він каже, що недостатньо змінити трапезу, потрібно змінити своє життя, щоб воно відповідало Божим заповідям. Багатовіковий досвід Церкви свідчить, що піст якраз і потрібен для того, щоб легше було боротися зі пристрастями.
Святоотецьке вчення додає духовне діяння до тілесного посту, а не замінює одне іншим. При цьому Церква ніколи не вимагала від усіх людей однакової міри утримання.
Преподобний Іоанн Касіян ще в V столітті присвятив цьому окрему главу своїх «Установлень»: «Про те, що одне й те саме правило посту не може дотримуватися всіма». Він пояснював, що сили людей різні, тому міра посту залежить від стану тіла, віку та інших обставин.
Святитель Ігнатій (Брянчанінов) у XIX столітті писав ще конкретніше: «Хто зайнятий тілесними працями або настільки слабкий тілом, що не може задовольнятися вживанням їжі один раз на день: той повинен їсти двічі. Піст для людини, а не людина для посту. <…> Правила посту встановлені Церквою з метою допомоги чадам її, як керівництво для всього християнського суспільства. При цьому приписано кожному… не покладати на себе посту, що перевищує сили».
У 2022 р. сербський Патріарх Порфирій пояснював: «Не кожен має однакову фізичну силу», тому піст не може здійснюватися всіма абсолютно однаково; мирянину, зокрема, не слід механічно копіювати чернечу міру посту. При цьому, підкреслював патріарх, «дух посту повинен бути і залишатися однаковим для всіх».
Принцип, якого Церква дотримувалася в усі періоди історії, можна сформулювати так: міра посту може бути різною, але сам піст не перестає бути обов'язковим аскетичним діянням християнина.
Але у Олексія Філюка і подібних до нього представників ПЦУ риторика зовсім інша.
«Хочете їсти – їжте»
24 березня 2025 р., під час Великого посту, на запитання, чи можна їсти ковбасу, Олексій Філюк відповів: «Піст – це не дієта. І не робіть з цього якогось фанатизму. А тому, дорогі, хочете їсти – їжте… Їжте, коли хочеться».
Підкреслимо: Філюк пропонує відмовлятися від посту в їжі не тоді, коли у людини є тілесні немочі, хвороба, важка праця тощо. Ні, просто коли хочеться.
8 грудня того ж року, вже під час Різдвяного посту, Філюк висловився про молоко: «Магазинне молоко – воно як вода. Їжте, варіть собі молочне, гріха в цьому немає. Повигадували собі дієти, це все від мокшанців».
До речі, а хто такі «мокшанці»? Мокшани – фінно-угорський народ, що історично проживає головним чином у Поволжі. Але в сучасній українській риториці це слово використовується як зневажливе або глузливе позначення росіян. І тут виникає питання – на думку Філюка, постів дотримуються виключно недалекі росіяни?
Якщо побіжно переглянути ролики кліриків ПЦУ, складається враження, що посту в їжі він не дотримується майже ніколи. На суботнику в Києво-Печерській лаврі Філюк у постний день закликає їсти сир, в Успенський піст з'являється в кадрі з морозивом, а на його столі красується сирокопчена ковбаса.
Звичайно, можна було б списати все це на ексцентричність одного популярного блогера. Адже формально Філюк – простий «священник» і не входить до керівництва ПЦУ.
Однак все не так просто.
По-перше, у нього величезна аудиторія в соцмережах, яка перевищує всі офіційні ресурси ПЦУ разом узяті: 1,3 млн у фейсбуці, 200 тисяч на ютубі, 800 тисяч у тіктоці та 275 тисяч в інстаграмі. Багато хто з цих людей, вірогідно, сприймає слова Філюка як церковне вчення і керується ними в житті. По-друге, керівництво ПЦУ публічно зберігає мовчання щодо його висловлювань. А, як відомо, мовчання – знак згоди. І по-третє, дуже схожа риторика лунає і від інших представників ПЦУ.
Наприклад, у квітні 2020 р. Андрій Дудченко розповідав, що, крім першого і останнього тижнів Великого посту, він зазвичай їсть рибу. Саме по собі це його особиста справа. Але ось як він це пояснює: «Вважаю, що кожна сім'я, кожна людина має право сама собі встановлювати правила посту».
Дудченко не простий парафіяльний священник. Він доцент Київської православної богословської академії ПЦУ і секретар Синодальної богословсько-літургічної комісії. Але його твердження «кожен сам встановлює собі правила посту» дуже важко поєднати з самим поняттям церковної дисципліни.
Святитель Ігнатій каже: правила встановлює Церква, а конкретний християнин повинен співмірювати їх зі своїми силами. А Дудченко перевертає це з ніг на голову: правила встановлює сам християнин. Це вже не ікономія, адже ікономія передбачає існування загальної норми, від якої з поважних причин можливе відступлення. Але тут кожен сам встановлює собі правила.
Коли піст заважає Новому року
Ще в грудні 2021 р., коли ПЦУ жила за юліанським календарем, голова цієї організації Сергій Думенко в інтерв'ю «Радіо Свобода» розповідав, як можна вийти зі становища, коли хочеться весело відсвяткувати Новий рік, але заважає Різдвяний піст. Він тоді заявив, що на 31 грудня і 1 січня Церква могла б «послабити піст або взагалі скасувати на два дні».
З точки зору пастирської ікономії тут виникає очевидне питання: яка саме людська немочь вимагає скасувати Різдвяний піст? Хвороба? Військова служба? Важка фізична праця? Вагітність? Ні. Скасувати піст вимагає бажання вдосталь повеселитися на Новий рік.
Цікаво, що у Сергія Думенка є й цілком традиційні висловлювання про піст. Наприклад, 30 березня 2025 р. у проповіді він говорив, що піст – це практика, при якій за допомогою «добровільного самообмеження» тіло і душа привчаються до стриманості, а також закликав «підкоряти себе не власним нестримним бажанням, але смиритися перед волею Божою». І виникає питання: коли він говорив щиросердно?
У чому ж причина такого зневажливого ставлення до посту у представників ПЦУ і чому керівництво цієї організації з такою готовністю береться за його коригування?
«Священники для людей»
У коментарях до ролику Філюка про ковбасу один із глядачів написав: «Нарешті правильні священники. Для людей. Хочеться йти до церкви».
Звичайно, один коментар – це не загальна думка, але він тим не менш дуже чітко описує суть «нововведень» у ПЦУ щодо посту.
Піст не важливий, важливо сподобатися людям. А найкращий спосіб сподобатися людині – звільнити її від того, що її обтяжує.
Обтяжує піст – значить, можна оголосити його «фанатизмом». Хочеться молочного – значить, магазинне молоко «як вода». Тягне до ковбаси – значить, у ній «одна соя».
І це не має нічого спільного з милосердям і людинолюбством. Це банальна сервільність. Або, висловлюючись церковною мовою, людиноугодництво.
Святоотецьке вчення говорить про піст: не можеш понести більшу міру – понеси меншу, але понеси хоча б щось. Сервільність стверджує інакше: хочеш їсти ковбасу – їж.
І проблема тут не лише в посту. Який лікар нам приємніший – той, хто обмежує в алкоголі, солодкому та борошняному, чи той, хто все дозволяє? Той, хто вимагає щоденних вправ, чи той, хто дозволяє провести цей час на дивані? Відповідь очевидна. Але чи піде цей вибір на користь нашому здоров'ю?
Висновки
Неможливо уявити собі християнське життя без аскези: «…Царство Небесне силою береться, і ті, що докладають зусиль, здобувають його» (Мф. 11:12). Піст – це одна з форм духовної праці, причому одна з найпростіших і найдоступніших. І вона встановлена зовсім не для того, щоб безглуздо катувати парафіян.
Церква ніколи не вимагала від усіх однакової міри посту. Один здатний поститися суворо, іншому необхідні послаблення через хворобу, вік, важку працю або обставини життя.
Але сенс церковної ікономії завжди полягав у тому, щоб допомогти людині понести посильний подвиг, а не переконати її, що подвиг взагалі не потрібен, що його можна не нести просто тому, що не хочеться.
Саме тому заяви представників ПЦУ про те, що «хочеться – їжте», що кожен може сам встановлювати собі правила посту або що церковні обмеження можна скасувати заради звичного святкування, – це більше, ніж питання про ковбасу чи молоко. Це про уявлення, ніби церковне життя має бути зручним і комфортним, ніби воно не повинно вимагати від людини особливих зусиль і не повинно вступати в конфлікт з її звичками та бажаннями. Це прояв потурання занепалій людській природі, прагнення догодити аудиторії та набрати якомога більше «лайків».
Але апостол Павло писав про це так: «Якби я й досі догоджав людям, то не був би рабом Христовим» (Гал. 1:10).
