Навіщо Зеленський прийняв «намісника Лаври ПЦУ»
Удар по Успенському собору, Пантеон героїв і догідлива усмішка: як Авраамій Лотиш перетворився з «ноунейма» на співрозмовника першої особи держави.
11 липня 2026 року сталася досить показова подія – Зеленський прийняв в Офісі президента «намісника Лаври ПЦУ» Авраамія Лотиша.
Тут варто зазначити, що за весь час свого президентства Зеленський взагалі не приймав в офіційній резиденції представників християнських юрисдикцій – навіть керівників украй лояльних до влади ПЦУ та УГКЦ. У 2019 році, одразу після інавгурації, він провів зустрічі з головами УГКЦ С. Шевчуком, УПЦ КП Ф. Денисенком і ПЦУ С. Думенком, однак ці зустрічі відбувалися «в гостях». «Вдома» ж, тобто в ОП, у президента бували переважно юдеї.
Тому виникає питання: яким чином Лотишу вдалося потрапити на аудієнцію? Адже ми ще пам'ятаємо історію 2023 року, коли до будівлі ОП прийшли синодали УПЦ на чолі з Митрополитом Онуфрієм. Архієреї намагалися поговорити з президентом через раптову атаку влади на Церкву. Зеленський їх тоді не прийняв, а охорона не дозволила літнім ієрархам навіть присісти на бетонний блок біля дверей будівлі. Невдовзі влада й зовсім увімкнула сирену повітряної тривоги, яка замовкла одразу ж, як тільки синодали покинули Банкову.
Звідси й питання: чим Зеленського так зацікавив Лотиш, що він удостоїв його зустрічі у своїй резиденції?
Судячи з прес-релізу про зустріч, оприлюдненого Лотишем, нічого особливого там не обговорювалося. Він подякував президентові «за постійну увагу до Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, за відкритість до діалогу і небайдужість до долі однієї з найвеличніших святинь України».
Для нього «цінно ще раз переконатися, що Президент глибоко обізнаний із життям Лаври». Він запевнив, що Зеленський «добре знає всі виклики, які сьогодні стоять перед монастирем, розуміє наші потреби, уважно ставиться до кожного питання і щиро прагне допомогти».
Між тим сам Зеленський у жодній своїй заяві не згадував, що цікавиться «викликами» представників ПЦУ в Лаврі. Більше того, на відміну від Порошенка, який публічно демонструє свою побожність, Зеленський на релігійних заходах жодного разу навіть не перехрестився. Тому панегірики Лотиша виглядають щонайменше перебільшеними. Тим не менш «намісника Лаври ПЦУ» до резиденції впустили і навіть дозволили зробити спільне фото. Обличчя у Зеленського на ньому не надто привітне – але, тим не менш. Як розцінювати таке зростання?
«Вигідний» удар по Лаврі
Ще зовсім недавно Лотиш скаржився на забуття і навіть утиски ПЦУ в Лаврі з боку влади. За його словами, «є обмеження, які існують, не дають нам рухатися далі, розвиватися далі».
Але 15 червня сталася подія, яка різко все змінила, – удар РФ по Успенському собору. За кілька тижнів Лавра опинилася в центрі уваги не лише влади й українського суспільства, а й міжнародної спільноти. Зеленський та інші вищі чиновники раптом згадали, що Лавра – це святиня. Керівництво країни почало возити до монастиря закордонні делегації, демонструючи наслідки удару, а Зеленський навіть показав Трампу фотографію палаючого Успенського собору. Незважаючи на те що постраждав лише дах, влада вже узгодила з кількома країнами фінансування відновлення собору, а оцінки збитків, які озвучують чиновники, постійно зростають.
Іншими словами, удар по Лаврі приніс владі чималі політичні та фінансові дивіденди. Ситуацію підсумував нардеп Андрій Осадчук, який назвав наслідки атаки РФ по собору «вигідною» подією для привернення уваги західних країн до України. За його словами, удар виявився вдалим інструментом для боротьби з «рутинізацією» новинного порядку денного.
Ще більш вигідною атака на Лавру виявилася для Лотиша, який на правах «господаря» приймав різні делегації, демонструючи їм руйнування. Саме він провів для Зеленського першу екскурсію по постраждалому собору, а потім супроводжував президента під час святкування в Лаврі Дня Конституції.
З нікому не відомого «ноунейма» Лотиш раптово перетворився на персонажа, рукостискального для перших осіб держави, – у плані комунікації з владою він тепер здатний скласти конкуренцію самому Сергію Думенку. Але навіть такий «щасливий квиток» навряд чи допоміг би, якби не особисті якості «намісника Лаври ПЦУ».
Хочеш зробити кар'єру? Лести і догоджай
На державних заходах у Лаврі Лотиш особисто супроводжував подружжя Зеленських по території і ні на хвилину від них не відходив.
Звертаючись до Олени Зеленської, він підлесливо просив її «берегти президента»: «Домовилися? Він потрібен як ніколи. Ми без нього ніколи не зможемо виграти цю війну. Ми зараз щасливі – за вас, за наше військо і за нашу Україну». На обличчі Лотиша в цей момент грала догідлива, запобіглива усмішка.
Ту саму усмішку ми бачили, коли Лотиш цілував руку Блаженнішого Онуфрія після нагородження правом носіння другого наперсного хреста.
Немає сумніву, що з таким самим виразом обличчя Лотиш так само гаряче дякував наміснику Лаври митрополиту Павлу: спочатку за прийом до числа братії, потім – за сан архімандрита і посаду ризничого. А після 2023 року приймав благодіяння і від Думенка, розповідаючи, що «одразу відчув отця церкви, дуже близького за духом чоловіка» – близького до такої міри, що йому «навіть легше дихати стало».
Щоразу він говорив рівно те, що співрозмовник хотів почути. І немає сумніву, що у спілкуванні із Зеленським Авраамій Лотиш дотримується того самого правила: він готовий підтримати абсолютно все, що ініціює нинішній президент, – у тому числі й відверто антицерковні ідеї.
І йдеться тут навіть не про переслідування Української Православної Церкви. Остання ідея Зеленського – будівництво на території Києво-Печерської лаври Пантеону українських героїв – не може не шокувати. Слово «пантеон» перекладається як «храм усіх богів». І хоча формально язичницьких смислів у нього сьогодні не вкладають, суть залишається колишньою: держава пропонує поклонятися героям нації як новим ідолам.
Окремо потрібно зупинитися на тому, кого саме буде поховано в Пантеоні: голова ОУН-М Андрій Мельник, голова ОУН-Б Степан Бандера, головний отаман війська і флоту УНР Симон Петлюра та інші. Можна скільки завгодно сперечатися про їхню політичну діяльність, але одне об'єднує їх безперечно: на руках кожного – море крові, і української, і чужої.
Лавра – це Третій уділ Богородиці, одне з найсвятіших місць на землі. Тут спочивають Преподобні Печерські, тіла яких залишаються нетлінними багато століть. Сама ідея ховати поруч із ними осіб, винних у масових убивствах, – блюзнірство. І те, що вбивали вони заради незалежної України, з точки зору вчення Христа не змінює нічого.
Варто згадати і про те, що більшість героїв, яких уже зараз планується поховати у святині Православ'я, – уніати.
Як же поставився до ідеї Зеленського «намісник Лаври ПЦУ» Авраамій Лотиш? Скористався своїм раптовим впливом, щоб відмовити президента від такого кроку? Ні – він її повністю підтримав.
Лотиш назвав рішення знаменною подією, яка дозволить усьому світу дізнатися про людей, що забезпечили незалежність і суверенітет країни. «Будуть поховані наші національні герої, про яких повинен знати весь світ, бо завдяки їм ми маємо нашу країну, маємо суверенітет, маємо незалежність», – заявив представник ПЦУ.
Особливу подяку він висловив Зеленському, підкресливши, що саме завдяки політичній волі президента проект створення Пантеону і встановлення в монастирі бюста гетьману Мазепі набули нинішнього масштабу і «урочистості».
Вже кілька років українцям навіюють: ПЦУ – істинна церква українського народу, і саме в ній слід шукати вгамування духовної спраги. Але
історія з Пантеоном у Лаврі – лакмусовий папірець, який вкотре демонструє: спасіння українців не входить до завдань ПЦУ. У її «ієрархів» мета інша – партнерство з владою за будь-яку ціну.
І стосується це не лише Пантеону. Можна, наприклад, згадати недавню заяву Єленського, що в ПЦУ та УГКЦ готові до компромісів щодо визнання ЛГБТ заради вступу України до ЄС. Іншими словами, навіть ті питання, в яких християнські конфесії традиційно стоять до кінця, виявляються предметом торгу, якщо на кону – схвалення держави і «європейська перспектива». Про «адвокаційні» ж візити ВСЦіРО на Захід із відверто брехливими наративами про «свободу віри» й згадувати зайве.
Відомо, що Авраамій Лотиш і «братія ПЦУ» числяться співробітниками заповідника і отримують там зарплату. Деталь символічна: Православна церква України, як і деякі інші релігійні структури, фактично вбудована в державну систему. Не всі, подібно до Лотиша, перебувають на державному утриманні – але підтримати готові будь-яку ініціативу влади, навіть таку, що прямо суперечить християнству.
«Не надійтеся на князів, на синів людських, в яких немає спасіння», – закликає нас псалмоспівець Давид. У сучасних конфесій України логіка інша: Давида вислухали – і зробили навпаки. Ось тільки псалом на цьому вірші не закінчується. Далі – про те, що відбувається рано чи пізно з будь-яким «князем»: «вийде дух його, і він повернеться в землю свою: того дня загинуть усі помисли його».
Сталіни, хрущови, зеленські відходять, їхні укази скасовуються, політичні кон'юнктури розсипаються – і все, що було збудовано на княжій ласці, лягає в ту саму землю. А псалом між тим продовжує: блаженний лише той, «кому помічник Бог Яковлів, у кого надія на Господа Бога його».
Церква, що стоїть на камені, переживає імперії. Структури, що прислуговують князям, зникають разом із ними.
