Колода в оці: чому Мінкульт не помічає розпалювання ворожнечі до УПЦ?

Керівники Мінкульту України, незважаючи на виняткову зайнятість, знайшли час та зробили жорстку заяву щодо діяльності Спілки православних журналістів.

29 березня на сайті міністерства з'явилась відповідна публікація: «ЗАЯВА МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ЩОДО КОНФРОНТАЦІЙНОЇ РИТОРИКИ В ПУБЛІКАЦІЯХ НА САЙТІ "СОЮЗ ПРАВОСЛАВНИХ ЖУРНАЛІСТІВ».

В ній представники Мінкульту звинуватили СПЖ у «відсутності журналістської об'єктивності», а також у «свідомому розпалюванні ненависті та плеканні  дискримінаційних підходів до віруючих інших релігійних організацій».

Всі ці прояви представники Мінкульту угледіли в публікації СПЖ «Бог покарав загарбників, – свідок захоплення храму УПЦ в Катеринівці».

Даний матеріал на сайті СПЖ являє собою часткову розшифровку відео, яке опублікував інтернет-ресурс «Козацький». У ньому свідок захоплення храму УПЦ в Катеринівці, який стався у 2015 році, розповіла про його подробиці, а також про ті події, які відбувалися згодом з його учасниками.

Важко сказати, чим керувались представники Мінкульту, роблячи цю заяву, однак вона нічого, окрім здивування, викликати не може. Адже будь-яка, навіть найупередженіша людина не зможе в цитатах свідка знайти «відсутність журналістської об'єктивності», оскільки можливість почути очевидця тих чи інших резонансних подій – невід'ємна частина свободи слова. Це якраз і є той самий стандарт журналістської діяльності, прийнятий у цивілізованому світі.

Якщо ж слідувати логіці Мінкульту, то СПЖ не має публікувати слова людини, яка щось бачила на власні очі, тільки тому, що чиновники вважають її позицію «неправильною». 

Але найсерйозніша частина звинувачень Мінкульту у бік СПЖ – «в розпалюванні ненависті». Однак яким же чином відбувається це саме розпалювання?

Мінкульт, зокрема, інкримінує СПЖ наступні слова свідка: «прихильники Київського патріархату і «Правий сектор» захопили Свято-Георгіївський храм УПЦ 21 вересня 2017, а також били семінаристів». 

Крім того, парафіянка УПЦ на відео розповіла про те, що деякі з загарбників згодом відчували проблеми зі здоров'ям (інсульти, туберкульоз, переломи тощо), які вона трактувала як Боже покарання за захоплення храму.

Чи можна ці слова інтерпретувати як «розпалювання ненависті»? Причому звинувачувати у «розпалюванні» навіть не людину, яка це каже, а ресурс, який опублікував її думку?

Давайте поки залишимо це питання без відповіді і, для порівняння, згадаємо численні висловлювання інших осіб, які Мінкульт благополучно «не помітив».
 
Священик УГКЦ Михайло Дзюба, один з організаторів захоплення храму УПЦ в Коломиї (2017 рік), назвав віруючих УПЦ «московськими хортами», а також «московськими шматами». 

Його колега Микола Мединський в обличчя називав літніх парафіянок УПЦ  «московськими матрьошками» та заявляв, що УГКЦ має намір захопити всі храми УПЦ, включаючи Києво-Печерську лавру. 

Юрій Атаманюк, ще один священик УГКЦ, заявив православним Коломиї, що якщо вони не відмовляться від власного храму, їм «переріжуть глотки». 

Митрополит УПЦ КП Михайло Зінкевич у своїй проповіді від 23 листопада 2015, говорячи про Українську Православну Церкву, заявив: «Ми поховаємо всіх, хто дивиться на північ».

Священик УПЦ КП Віталій Ейсмонт спокійно дозволяє собі публічно і по-хамськи ображати Предстоятеля УПЦ.

А адепт УПЦ КП Дмитро Корчинський пропонує катувати Митрополита Онуфрія за допомогою праски та паяльника.  

Священик Київського патріархату Костянтин Холодов називав учасників Всеукраїнського хресного ходу УПЦ 2016 року тітушками. 

Точно так само – «тітушками», а також «псевдовіруючими» називали парафіян УПЦ і безліч українських ЗМІ. 

Журналіст 5-го каналу Роман Чайка назвав хрестоходців «бабусями з православ'ям головного мозку», а радник міністра МВС Зорян Шкіряк – «клоунами».

А політолог Юрій Романенко пропонував «розпинати хрестоходців на хрестах». 

І наведені кілька прикладів – лише вершина айсберга. Духовенство і віруючих УПЦ ображають мало не щодня. Їх принижують, їм погрожують. 

А в телеефірах ідуть професійно поставлені шоу, де ведучий із запрошеними гостями абсолютно спокійно розмірковують про те, як знищити або вигнати з країни єдину в Україні Церкву, визнану світовим Православ'ям. 

Чи чули ми від Мінкульту заяву хоч по одному з цих кричущих випадків? Нібито ні. Але ж це державна структура, яка покликана захищати інтереси ВСІХ українців, незалежно від їхніх конфесійних поглядів та уподобань. 

Виходить, що, згідно з логікою Мінкульту, усі наведені приклади – це цілком звичайна річ, а опублікована СПЖ цитата очевидиці силового захоплення храму УПЦ – це «конфронтаційна риторика» та «розпалювання міжрелігійної ненависті»?!

Така «об'єктивність» від Міністерства могла би викликати здивування, якби не численні сигнали цієї структури упродовж останніх років про те, що Українська Православна Церква для Мінкульту – Церква «неправильна». А отже, «неправильні» і ресурси, які цю Церкву підтримують, і «неправильні» українці, які в цій Церкві моляться.

Власне, саме так, «неправильними», а точніше – «неадекватними» назвав віруючих УПЦ глава Мінкульту Євген Нищук в інтерв'ю 5-му каналу 27 липня 2016 року. Тому навряд чи варто дивуватись і появі нинішньої заяви від його міністерства на адресу Спілки православних журналістів. 

Проте сама структура цього документа не може не викликати подиву, оскільки абсолютно незрозуміло, для чого він писався. Якщо Мінкульт угледів у діяльності СПЖ порушення українських законів, то логічно було звернутись до правоохоронних органів, а якщо такого порушення немає, навіщо було формулювати такі непереконливі звинувачення?

Але невірно буде розглядати цю заяву як окрему, ні з чим не пов'язану акцію.

За день до цієї публікації на сайті Мінкульту, в мережі з'явилась інформація, що люди, які представилися співробітниками СБУ, нібито проводять розслідування з приводу «антиукраїнської діяльності УПЦ». Добірка їхніх звинувачень не здивувала – це все той самий набір, який вже багаторазово спростовувався і представниками Церкви, і керівництвом самої СБУ. Зараз Церкві, приміром, інкримінують, що «монахи Святогірської лаври роздавали іконки Божої матері з молитвою «проросійського змісту».

Звичайна логіка говорить про те, що напередодні виборів певні сили намагаються в черговий раз сформувати з Української Православної Церкви образ ворога та витягти з цього свої політичні дивіденди. Для цього ними генеруються інформаційні атаки і на саму Церкву, і на ті структури, які її підтримують. 

Схоже, що заява Мінкульту на адресу СПЖ – лише ланка в цьому ланцюзі. І, треба сказати, ланка не дуже міцна.