Громада жива: церковні рейдери в Угринові зазнали поразки

Три роки тому, коли Свято-Хрестовоздвиженську громаду УПЦ у волинському Угринові розкололи політичні та псевдопатріотичні амбіції місцевого підприємця і депутата, сумна розв'язка безглуздого і нездорового конфлікту здавалася неминучою. На той момент, користуючись кризою в країні та початком військових дій, Київський патріархат вже відкрив рейдерську кампанію проти громад канонічної Церкви у західному регіоні. У кожному постраждалому селі ситуація була тією чи іншою мірою непростою, проте саме угринівська епопея привернула найбільшу увагу абсолютно безвихідними для парафії УПЦ обставинами.

Сьогодні, після усіх судових розглядів, бійок, скандалів та погроз навіть нечисленні щирі прихильники «єдиної справжньої української церкви» в Угринові втратили колишній запал та завзяття. Захоплені житлові приміщення та храми, які колись були відкритими для всіх, насправді – не в розпорядженні громади УПЦ КП: рейдери лише прикриваються нею, використовуючи людей. Гучні заяви про перемоги у судах та запевнення, що в Угринові всі «перейшли» у Київський патріархат, залишаються голослівними: «перемоги» на церковному фронті насправді тут нікому не потрібні. А люди, що залишилися вірними Церкві, встояли перед неймовірним тиском, інтригами та наклепом.

Непросте село

На угринівській парафії, починаючи з відродження православної громади у 1989 році, довше за всіх священиків прослужив нинішній настоятель громади УПЦ протоієрей Ростислав Сапожник. Саме на його родину обрушився найскладніший для парафії період розколу та намагань розділити віруючих. Але рейдери отримали при цьому зовсім інший результат: у важкі часи парафіяни забули про дрібні конфлікти та власні амбіції, згуртувавшись навколо гнаного священнослужителя. Підтримка при цьому приходила звідти, звідки її взагалі не очікували.

Спроби організувати у селі розкольницьку громаду були ще в 2005 році. Оскільки на той час керівник місцевого аграрного підприємства – негласний господар округи і цілком шановний громадянин – не вникав у церковні питання, ініціатива заглохла: абсолютна більшість жителів на неї просто не відреагували. На той момент угринівська громада УПЦ спокійно жила і розвивалась. На парафії нарешті з'явився свій постійний священик, люди збудували на новому кладовищі другу церкву, потроху реставруючи основний Хрестовоздвиженський храм.

Хто платить?

Можна лише здогадуватись, що насправді змусило місцевого депутата та підприємця Андрія Турака упритул зайнятися питаннями «патріотично-православної» конфесії у своєму селі в 2014 році. Згодом йому доведеться давати багато коментарів регіональним та центральним ЗМІ, які вже при поверхневому аналізі дещо суперечать один одному та об'єктивній реальності. На головне запитання – «Хто оплачує увесь цей бенкет?», зв'язної відповіді не дається.

А сьогодні, після трирічних «боїв», у захопленому храмі нарешті анонсується урочиста «здача» ремонтних робіт. Скільки коштувало, наприклад, встановлення на храм нового купола, можна лише здогадуватись. Судові витрати? Утримання на парафії двох священиків УПЦ КП? Купа інших витрат, які навряд чи стануть надбанням громадськості?

Розпочавши бій з Церквою, не розуміючи, що саме до цього призведе ідея вижити непокірного сільського священика, депутат програв вже з першого дня. Вкладення не окупилось: красивої картинки про масову втечу угринівців у Київський патріархат не вийшло. Люди вистояли, хоча кожна парафіянка і кожен парафіянин відчули на собі, що означає не послухатись наполегливих рекомендацій людей, які повністю розпоряджаються основними фінансовими потоками та місцевою владою.

Якщо з один-два роки тому рейдери з УПЦ КП і сам Турак, неохоче відповідаючи на запитання про Угринів, переконували інтерв'юерів, що до «московського попа» ходять «дві людини», то в останніх поширених публікаціях вже йдеться щось про «кілька родин». При цьому у 2016 році, наприклад, на престольному святі громади УПЦ молилися понад шістдесят вірян. А на богослужіння до призначених сюди представників Київського патріархату без централізованого «згону» приходять одиниці.

«Люди не прийдуть вас виганяти...»

Ставка на те, що для розгрому громади УПЦ буде достатньо залякати людей та вижити священика, першим часом здавалася безпрограшною. Однак ініціатори дійства погано знали угринівців. На цій парафії завжди було складно догодити громаді, і люди не піддались, коли можновладці вирішили, що можуть вказувати їм, до якої Церкви йти.

Місцева сільрада не виділила громаді УПЦ землю під новий храм. Рейдери з Київського патріархату, під проводом Андрія Турака (що доводить вже перший протокол «зборів» з приводу «переходу» громади УПЦ КП), по черзі заволоділи основним храмом, церковним будинком на його території, цвинтарною церковкою, а також будинком, у якому на той момент мешкала і була зареєстрована родина священика УПЦ. Настоятеля та його дружину-регента Київський патріархат виселив з цього житла, і єдиним, на чому «спіткнулись» рейдери, виявилась спроба виселити їхніх неповнолітніх синів: суд цього не зробив.

Якщо на початку цих подій одурманені пропагандою люди могли, наприклад, не вітатися з опальним священиком (у сільській громаді це немислимо), то наприкінці угринівської «епопеї» навіть деякі переконані прихильники УПЦ КП відверто говорили своєму колишньому настоятелю: «Люди не прийдуть вас виганяти...»

Новина про те, що благодійники придбали для родини священика інше житло в Угринові, стала справжнім полегшенням для всього села. Щоправда, житлова епопея на цьому не завершиться: діячів УПЦ КП у селі не один, а два, і кого вселять у звільнену хату, невідомо.

Справжні втрати

За останні кілька тижнів угринівська громада канонічної Церкви втратила одразу двох шанованих у селі парафіян похилого віку. Один з них, Іван Островський, був старостою парафії після розколу, парафія простилася з ним 23 серпня 2017 року. А на престольне свято, 27 вересня 2017 року, громаду потрясла звістка про відхід колишньої півчої, активної парафіянки Катерини Трачевської. Вона дуже важко переживала те, що трапилось, але для неї важливо було, щоб після смерті її відспівали у храмі.

Свого храму у громади УПЦ в Угринові поки немає. За її заповітом і за згодою настоятеля Свято-Іллінського храму УПЦ міста Луцька, як благословив правлячий архієрей, півчі угринівської громади разом із настоятелем Свято-Хрестовоздвиженської громади УПЦ протоієреєм Ростиславом Сапожником відспівували свою односельчанку у канонічному храмі в обласному центрі.

Як і на прощання з Іваном Островським, до хати раби Божої Катерини в Угринові, окрім людей, що залишилися вірними УПЦ, дружно зійшлись усі колишні парафіяни канонічної Церкви в селі. Ніхто не проронив жодного слова, коли під час проповіді йшлося про трагедію розколу та про те, як це підкосило вірян.

Майбутній храм

Після того, як родина священика перебереться у нове житло, деякі приміщення у ньому так само будуть використовуватись в якості молитовних кімнат. Громада настільки зжилася за важкі часи випробувань, що згодна й надалі молитися разом зі своїм настоятелем там, де для цього буде виділено місце.

Однак найближчим часом тут буде вирішуватися питання про участь угринівської громади УПЦ у програмі «40 храмів», і вже тільки від самих людей та їхнього священнослужителя залежить, коли вони знову увійдуть у власну церкву. Про те, що Київський патріархат впустить їх куди б то не було, тверезомислячі парафіяни навіть і не мріють.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.