Як здійснити паломництво з користю для душі?
Архімандрит Маркелл (Павук) про те, як правильно готуватися до паломництва, що таке «святе місце» і чому строгий устав приваблює більше, ніж комфорт
Паломництво – це найсприятливіший час для покаяння, для духовної ревізії всього свого життя. У звичайній життєвій суєті складно зосередитися, подивитися на себе з боку. А під час паломництва, коли ти нічим житейським не зайнятий, є час за допомогою молитви і покаяння увійти в найпотаємніші куточки своєї душі і звільнитися від всякої бруду, від усього непотрібного. Цьому багато в чому сприяють довгі неквапливі монастирські служби і уважні духовники.
Особливо велику духовну користь отримують ті паломники, які подорожують до Почаївської лаври. До недавнього часу багато хто приїжджав також до Києва, щоб поклонитися і попросити допомоги угодників Божих, які спочивають у Ближніх і Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври. Але зараз, на жаль, доступ до Нижньої Лаври, до святих мощей, з не зовсім зрозумілих причин владою повністю перекритий. Одного часу хоча б монахи могли служити і молитися в печерах, але зараз і цієї можливості немає.
Однак і в інших, менш відомих монастирях можна отримати велику користь, якщо ми їдемо не просто як на екскурсію, а саме для покаяння і молитви. Користь від паломництва мало залежить від кількості святих мощей і чудотворних ікон. Все залежить від духовного настрою самого паломника, від того, наскільки він готовий молитися і каятися.
Дуже пощастить тим, хто матиме з собою хорошого гіда, який уміє все розповісти, показати, організувати транспорт, трапезу і нічліг. Якщо гід невіруючий, для якого мощі – всього лише музейні експонати, а житія святих – вигадані благочестиві легенди, якщо йому важливо лише заробити побільше, то від перебування в будь-якому, найсвятішому місці з ним користі буде мало.
Поділюся таким спостереженням. Більшість людей, незважаючи на пануючий у суспільстві духовний лібералізм і розслаблення, бажають потрапити саме в ті святі місця, де суворіший монастирський устав, більш тривалі богослужіння і строгі духовники. А там, де служать поспіхом, де духовники не дають за сороміцькі гріхи суворої єпитимії, потік паломників не такий великий. Бо в поспішних богослужіннях і не завжди уважних сповідях вони можуть взяти участь і у себе на приході. У тих святих місцях, де людина може більше смирити свою душу і тіло, вона відчуває більше благодаті, більшого дотику «гласа хлада тонка». Це не самонавіювання і не прелесть, як хтось може подумати, а непорушний закон духовного життя, який виражений словами святого апостола: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать».
Зараз можна паломничати з комфортом: автобусом, автомобілем, поїздом, літаком. А раніше паломники, хоча і могли скористатися якимось існуючим на той час транспортом, але віддавали перевагу ходити в святі місця пішки саме для того, щоб більше смирити себе і сприйняти більше благодаті. При цьому вони ще й дуже ризикували, бо по дорозі їх могли пограбувати або навіть убити.
Чудово, якщо паломницькі поїздки організовують парафіяльні священики. Це завжди згуртовує народ, бо дозволяє краще пізнати один одного. Паломництво одночасно дає можливість здійснювати місіонерську і просвітницьку діяльність. Адже часто буває так, що за наполяганням рідних, друзів або просто за компанію в паломницькій поїздці беруть участь і не зовсім церковні люди, які не знають елементарних правил духовного життя. Доторкаючись до святинь, беручи, хоча і не зовсім усвідомлено, участь у богослужіннях, вони теж освячуються і потім починають регулярно відвідувати храм.
Тож не можна дотримуватися протестантського погляду, яким проникаються і деякі православні люди, стверджуючи, що від паломницьких подорожей немає ніякої користі, що головне - домагатися миру в душі і любові до ближнього. Ми, православні християни, переконані, що в духовному житті має бути синергія. І людина своєю жертовністю і смиренням прикрашає святе місце, а намолене святе місце духовно прикрашає і перетворює людину.
