Як пережити смерть дитини?
Сестра з чоловіком втратили однорічну дочку. Боліла вона давно, можна й приготуватися до смерті, але не змогли. Неможливо дивитися на їхні страждання. Що можна зробити?
Наталя Серебрянська
Відповідає священик Олексій Малюков:
– Смерть близьких, незалежно від віку, великий удар для кожного з нас. Але, зі зрозумілих причин, найсильніше ранить смерть дітей. У перший час після смерті, коли біль втрати ще дуже гостра, немає таких слів, які могли б повернути скорботну людину до звичайного життя. А тому потрібно плакати, стогнати, сумувати – це притупить біль.
Але коли гострий біль вщухне, тут вже можуть допомогти слова.
Варто пам'ятати, що Бог милостивий і все, що Він робить – це благо. Занадто багато питань на цю тему задавати не потрібно, свого часу ми все дізнаємося і зустрінемо своє дитя у Бога.
Потрібно визнати за Богом владу давати і забирати життя. Як Іов казав: «Чи ми будем приймати від Бога добре, а злого не прийматимемо?» (Іов 2:10). Бог є нашим утішником, молитва про дитину і про себе буде найкращими ліками.
Найголовніше засіб проти смерті – це життя. Потрібно зібрати всі свої сили і продовжити жити: любити подружжя, оточуючих, знаходити радості в триваючому житті, якщо дозволяє вік і здоров'я – народжувати дітей ще і ще.
Грузини кажуть, що одна дитина – це не дитина, дві дитини це – півдитини, а три дитини – це дитина. Якщо люди молоді то, звичайно, варто народжувати ще. Якщо немає можливості народжувати ще, можна взяти і покинуту дитину. Дайте іншому те, що хотіли дати своєму.
Все це життєві уроки, біль втрати показує цінність життя. Не можна дозволити горю заполонити все життя. Якщо занадто довго сумувати, то це може привести до великого смутку і навіть до власної смерті. Тут добре мати друзів, які через спілкування допомогли б приглушити біль і не втратити себе повністю.
А ще добре б пам'ятати дивовижні слова з апостольського читання, читаного в ході відспівування: «Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо, якщо ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним» (1 Сол. 4: 13-17). Що може бути втішнішими цих слів для людини віруючої?
Сумувати потрібно і навіть корисно, але не дуже довго, оскільки будь-яке розставання надовго, але не назавжди.
Допоможи вам Бог!
