ПЦУ між вірою та владою: коли Церква втрачає любов
Підтримка автокефалії не виправдовує перетворення Церкви на ідеологічний інструмент держави. Християнство починається там, де є любов — навіть під час війни.
Мені дуже шкода ПЦУ. Так, мені шкода.
Я підтримував їх автокефалію і вважав і вважаю, що Патріарх Варфоломій вчинив мудро, давши її Україні.
І потім, ви знаєте, я завжди за паралельні юрисдикції, я за вільний вибір і конкуренцію - в нашому грішному падшому світі вони оздоровлююче діють на все, навіть на церковне життя.
Але ПЦУ веде себе не мудро. Тому мені її шкода. Замість вільної, поза політикою, поза московською політикою проповіді Христа серед тих, для кого саме причетність до Москви була каменем спотикання, ПЦУ обрало політику Української держави.
Ще раз. Я проти вторгнення Росії в Україну і мені подобається те, що Патріарх Варфоломій зробив непромосковських православних канонічними православними. Але навіщо ж з одного лайна лізти в інше? А держава для Церкви - це завжди лайно.
Я нічого не маю проти президента Зеленського і його курсу на національну незалежність України. Але навіщо ж з Церкви робити політичну підстилку, навіщо ж Церкву - Наречену Христову перетворювати в ідеологічний відділ ЦК. Так ЦК, але просто іншої партії. Навіщо користуватися політичними промахами людей однієї з тобою віри? Навіщо витягати з цих промахів вигоди? Навіщо боротися за стіни, куполи і мощі, а не за душі?
Скільки там в Україні практикуючих православних? У нас в Росії - відсотка 2, не більше. А в Україні? Кажуть, відсотків 10.
Так ви, ПЦУ, підіть, залучіть з решти 90-та. Ви підіть побудуйте нові храми.. Приростіть новими монастирями. Викопайте нові печери, врешті-решт. Просвітіть нові мільйони віруючих. Хрестіть Київську Русь ще раз!
Це дуже сумно, дуже - те, що робить ПЦУ.
Пам'ятайте жалюгідну історію, як колишній "агент ФСБ", ключар Лаври при УПЦ, простим переходом в юрисдикцію ПЦУ стає справжнім православним і перестає бути "агентом ФСБ".
Це профанація. Це дешевка.
Це ось перетворення Церкви в механізм, за першим покликом готовий обслуговувати політичні інтереси влади, нехай навіть, на вашу думку, найчудовішої, це чим відрізняється від того, чим займається Патріарх Кирило? Для якого немає Христа, а тільки все те ж облизування і служба владі. Чим? Це все так само далеко від християнства, вже вибачте.
У цьому немає християнства. тому що немає любові.
А учнів христових впізнають тільки по любові. Не по тому, хто має доступ до лавр, храмів, печер і мощей. Не по тому, хто має безпосередній доступ до влади. А по тому, чи маєте ви любов.
Ви скажете, "війна"? Яка ще може бути любов?
Ви - Церква, ви сіль землі. На війні чи не на війні... Ви сіль землі. Або ви несете любов, або ви сіль обуявша.
Все, по-іншому не буває.
Що заважало залишити Лавру УПЦ? Що заважає перестати відбирати храми?
Так ті, хто зараз в полі, в городі, в підвалі, в гаражі будуть службу Богу творити, але при цьому любові не розгублять - у сто крат більше піднесуться в очах Божих, ніж ті, хто буде боротися до останнього за стіни, куполи і мощі, але любов утратить.
Хто поступиться, хто руку простягне брату своєму з іншої юрисдикції - ось той і є істинний непідробний християнин. Саме в ньому і побачимо учнів Христових. Істинних Христових учнів.
Ви ж близькі цій владі. Це ж ваша влада, так сходіть самі до президента, вас він прийме. Сходіть, скажіть:
- Не треба нам ні Лаври, ні печер, ні мощей. Не треба позбавляти Онуфрія громадянства. Не чіпайте братів наших. Залиште їх молитися, де молилися.
А ми, ПЦУ, підемо і викопаємо собі нові печери. Печери любові і благості Божої. І ось там заб'є джерело води живої, води віри і любові. Ось це буде християнство.
