Віруючі УПЦ переживають за митрополита Онуфрія
Зеленський позбавив українського громадянства людину, народжену в Україні, яка очолює найбільшу Церкву країни. Але рішення президента — це удар не по Онуфрію і не по УПЦ. Це удар по Україні як демократичній державі.
Формальною підставою стало наявність у предстоятеля УПЦ громадянства РФ. Ще в 2023 році сам митрополит визнав, що оскільки в 80-х він мав постійну прописку, будучи в братстві Троїце-Сергієвої лаври, з часом отримав російський паспорт автоматично.
Правозахисники кажуть, що питання позбавлення громадянства в Україні - «сіра зона», оскільки законодавство в цій сфері залишається розпливчастим. На практиці тисячі українців мають два і більше паспортів. І до 2014 року в російському громадянстві не було нічого крамольного для українця.
У 2020-му єпископ ПЦУ в Криму публічно визнав, що отримав паспорт РФ заради захисту церковного майна. Зеленського це не бентежить. Та й прийшов він до влади за підтримки олігарха з трьома паспортами. Ось така вибіркова справедливість.
Ще одне звинувачення від СБУ - митрополит нібито підтримує зв'язки з Московською патріархією і заважав отриманню автокефалії від РПЦ. Але жодних доказів, викривальних підтверджень цьому вони не надають. Усі ми розуміємо: були б виявлені переписки, дзвінки, СБУ б не забарилася оприлюднити файли. А ось, що дійсно існує, так це публічні осудження Онуфрієм агресії РФ і дій патріарха РПЦ. Як у перший день повномасштабного вторгнення, так і пізніше.
Що стосується звинувачення в перешкоджанні отриманню автокефалії від РПЦ, то це питання виключно канонічного характеру. Держава, якщо вона дійсно світська, не має права втручатися в такі церковні процеси.
І потім, від автокефалії, отриманої від РПЦ, було б мало користі, оскільки світове Православ'я визнає лише ті автокефалії, які надані Константинопольським патріархатом.
Отже, про існування у митр. Онуфрія громадянства РФ СБУ давно відомо. Про зв'язки з Москвою доказів немає. Навіщо Зеленському раптом позбавляти його громадянства зараз? Очевидно, що рішення чисто популістське. На передовій просування немає, на дипломатичному полі теж без успіхів. Тоді потрібно дати народу хоч якусь перемогу. Наприклад, на «духовному фронті». Тільки ні духовності, ні перемоги, ні демократії в цьому вчинку немає.
