Ця історія ілюструє вчення Церкви про загробне життя
Історія на завтра (на поминальну суботу)
Цю історію, яка сталася декілька місяців тому, розповів мені мій знайомий священик про свого прихожанина, якого я також особисто знаю.
Цей прихожанин захворів на коронавірус, попав в лікарню і пережив клінічну смерть. І ось як він розповідає про свій пережитий досвід:
«Бачу, що лежу в палаті. Розумію, що я віруюча церковна людина і хочу помолитися, але не можу згадати жодної молитви. Мене починає брати тривога. Усвідомлюю, що знаю напам'ять самі прості молитви, («Отче наш», «Богородице Діво»), але я не можу їх згадати. Мене охоплює страх. Думаю, є ж сама проста й коротка молитва («Господи помилуй!»). Не можу і її згадати. І мене охоплює паніка. Повертаю голову і бачу стоїть в палаті мій духівник - отець N., і молиться за мене. І тут я заспокоївся, мені стало легше».
Ця історія важлива тим, що вона ілюструє вчення Церкви про загробне життя. Згідно з вченням Православної Церкви, люди, що помирають, вже не можуть за себе молитися. Вони вже не можуть нічого для себе зробити, нічим собі допомогти. Тільки ми, які живемо на землі, в цьому житті можемо допомогти молитвою нашим ближнім. Завтра, 6 березня, м’ясопусна поминальна батьківська субота. Підіть в храми і помоліться за ваших близьких, які за себе помолиться вже не можуть.
P. S. Спочатку я назвав цей короткий текст «Історія на завтра», маючи на увазі завтрашній поминальний день. Але перед публікацією тексту зрозумів, що це історія на "завтра" для кожного з нас. Бо ніхто з нас не уникне свого «завтра» і того досвіду, який описаний вище. А тому, поки ми живемо ще сьогодні, і можемо зробити користь для своєї душі і душ наших померлих близьких, то давайте не будемо про це забувати.
