Церква святкує Різдво Христове
7 січня Православна Церква відзначає велике двонадесяте свято – Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Господь наш Ісус Христос, Спаситель світу, народився від Пресвятої Діви Марії за царювання імператора Августа (Октавія) у місті Віфлеємі.
Август наказав зробити всенародний перепис у всій своїй імперії, до якого належала тоді Палестина. У євреїв був звичай вести народні переписи по колінах, племенах і родах, всяке коліно та рід мали свої певні міста та праотецькі місця, тому Преблагословенна Діва та праведний Йосип, як походили від роду Давидового, мали йти до Віфлеєму (місто Давида), щоб внести і свої імена до списку підданих кесаря.
У Віфлеємі вони не знайшли вже жодного вільного місця у міських гостиницях. У вапняковій печері, призначеній для стійла, серед сіна і соломи, розкиданих для корму та підстилки худоби, далеко від постійного місця проживання, серед чужих людей, в холодну зимову ніч, в обстановці, позбавленій не тільки земної величі, а навіть звичайної зручності – народилася Боголюдина, Спаситель світу.
«Таїнство дивне бачу і преславне, – з подивом оспівує Свята Церква, – Небо – вертеп; Престол Херувимський – Діву: ясла – вмістилище, у них же лежать невмісимий Христос Бог» (ірмос 9-ї пісні канону). Безболісно народила Богонемовля Пресвята Діва, Сама, без сторонньої допомоги, «повила Його і поклала в яслах» (Лк. 2, 7).
Але серед опівночі тиші, коли все людство охоплено було глибоким гріховним сном, звістку про Різдво Спасителя світу почули пастухи, що були на нічній сторожі біля свого стада. Перед ними став Ангел Господній і сказав: «Не бійтеся: се бо благовіствую вам радість велику, що буде всім людям, бо народишася вам сьогодні Спаситель, що є Христос Господь, у місті Давидовому», і смиренні пастирі перші удостоїлися поклонитися заради спасіння людей тих, що зійшли до «рабія зраку».
Крім ангельського благовістя віфлеємським пастирям, Різдво Христове чудесною зіркою сповіщено було волхвам «зіркословцям», і в особі східних мудреців весь язичницький світ, незримо для нього самого – схилив свої коліна перед істинним Спасителем світу, Боголюдиною. Увійшовши до храму, де було Немовля, волхви – «падше поклонившись Йому, і відкривши свої скарби, принісши Йому дари: золото і ливан, і смирну» (Мф. 2,11).
На згадку про Різдво в тілі Господа нашого Ісуса Христа встановлено Церквою свято. Початок його відноситься до часів Апостолів.
У III столітті про свято Різдва як про традиційне згадує святий Іполит Римський, призначаючи читання Євангелія в цей день з 1 глави від Матфія.
Відомо, що під час гоніння християн Максиміаном, у 302 році, німідійські християни на свято Різдва Христового спалені були в храмі в числі 20000.
У тому ж столітті, коли Церква після гоніння здобула свободу віросповідання і стала панівною в Римській імперії, свято Різдва Христового знаходимо у всій Вселенській Церкві, як можна бачити це з повчань святого Єфрема Сиріна, святителів Василія Великого, Григорія Богослова, святителя Григорія Ніського, Амвросія, Іоанна Златоуста та інших отців Церкви IV століття на свято Різдва Христового.
Святитель Іоанн Златоуст у слові своєму, яке він говорив у 385 році, називає свято Різдва Христового давнім і дуже давнім. У тому ж столітті на місці вифлеємської печери, прославленої народженням Ісуса Христа, рівноапостольна цариця Єлена спорудила храм, пишністю якого багато опікувався державний її син.
У кодексі Феодосія, виданому в 438 році, та Юстиніана – 535, викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. У цьому сенсі, ймовірно, Никифор Калліст, письменник ХIV століття, у своїй історії каже, що імператор Юстиніан у VI столітті встановив святкувати Різдво по всій землі.
У V столітті Анатолій, патріарх Константинопольський, у VII – Софроній та Андрій Єрусалимські, у VIII – святі Іоанн Дамаскин, Косма Маіумський та Герман, Патріарх Цареградський, у IХ – преподобна Касія та інші, яких імена невідомі, написали для свята Різдва піснеспіви, що вживаються нині Церквою для прославлення події, що світло святкується.
Втім, у перші три століття, коли гоніння обмежували свободу християнського богослужіння, у деяких місцях Сходу, Церквах Єрусалимської, Антіохійської, Олександрійської та Кіпрської – свято Різдва Христового поєднувалося зі святом Хрещення 6 січня, під загальним ім'ям Богоявлення.
Причиною цього, мабуть, була думка, що Христос хрестився в день Свого народження, як можна зробити висновок про це зі слів святителя Іоанна Златоуста, який в одній із бесід своїх на Різдво Христове говорить: «Не той день, коли народився Христос, називається Богоявленням, але той, у який Він охрестився».
До такої думки могли подати привід слова євангеліста Луки, який, говорячи про хрещення Ісуса Христа, свідчить, що тоді «без Ісуса років як тридесять» (Лк. 3, 23). Святкування Різдва Христового разом з Богоявленням у деяких Східних Церквах тривало до кінця IV століття, в інших – до V або навіть до VI століття.
Пам'яткою стародавнього з'єднання свят Різдва Христового та Богоявлення дотепер у Православній Церкві служить досконала схожість у богослужбовому послідуванні цих свят.
Тому та іншому передує святвечір, з однаковим народним переказом, що у святвечір маємо постити до зірки. Чин богослужіння у навечір'я обох свят та у самі свята абсолютно однаковий.
День Різдва Христового з давніх-давен причислений Церквою до великих двонадесятих свят, згідно з Божественним свідченням Євангелія.
Різдво Христове, як подія найвища і надзвичайна, супроводжувалося дивовижною звісткою пастирям і волхвам про всесвітню радість для всіх людей, «що народився Спас», Ангельським славослів'ям, що народився Спас, поклонінням Йому пастирів і волхвів, благоговійним здивуванням багатьох, славою та хвалою Його від пастирів.
Згідно з Божественним свідченням Євангелія, отці Церкви у своїх писаннях зображують свято Різдва Христового всесвітнім і найрадіснішим, яке є початком і основою для інших свят.
Раніше СПЖ писала, що Блаженніший Онуфрій звернувся до українців із Різдвяним вітанням.
