22 січня – пам'ять святителя Филипа, Митрополита Московського

Святитель Филип, Митрополит Московський, в миру Феодор, походив із знатного боярського роду Количевих, які займали чільне місце в Боярської думі при дворі московських государів. Він народився у 1507 році.

Юний Феодор Количев благоволів до Святого Письма та до святоотцівський книг, на яких ґрунтувалось стародавнє руське просвітництво, що звершувалось в Церкві і в дусі Церкви. Великий князь Московський Василій III Іоаннович, батько Іоанна Грозного, наблизив до двору молодого Феодора, якого, однак, не приваблювало придворне життя.

Щира прихильність до нього юного княжича Іоанна, яка передвіщала велике майбутнє на ниві державного служіння, не могла втримати в граді земному того, хто шукав Граду Небесного.

Старанно помолившись Московським чудотворцям, він, не прощаючись з рідними, таємно, в одязі простолюдина залишив Москву. Жага подвигів привела його до знаменитого Соловецького монастиря на Білому морі. Після півтора років випробування ігумен Алексій, за бажанням Феодора, постриг його, давши в чернецтві ім'я Филип. Під керівництвом досвідчених старців чернець Филип зростає духовно, посилює піст та молитву.

У 1546 році в Новгороді Великому архієпископ Феодосій посвятив Филипа в ігумена Соловецької обителі. Він розшукав образ Божої Матері Одигітрії, принесений на острів первоначальником Соловецьким, преподобним Саватієм, знайшов кам'яний хрест, який стояв колись перед келією преподобного. Духовне життя у ці роки процвітає в обителі.

У Москві про соловецького відлюдника згадав люблячий його колись в отрочі роки Іоанн Грозний. Цар сподівався, що знайде у святителі Филипі вірного сподвижника, духівника і радника, який за висотою чернечого життя нічого спільного не матиме з бунтівним боярством. Святість митрополита, на думку Грозного, мала одним лагідним духовним віянням приборкати беззаконня і злість, які коренились у Боярській думі. Вибір першосвятителя Руської Церкви здавався йому найкращим.

Святитель довго відмовлявся покласти на себе великий тягар предстоятеля Руської Церкви. Духовної близькості з Іоанном він не відчував. Він намагався переконати царя знищити опричнину, Грозний ж намагався довести йому її державну необхідність. Нарешті, Грозний цар і святий митрополит прийшли до домовленості, щоб святому Филипу не втручатися у справи опричнини та державного управління, не йти з метрополії у випадках, якщо цар не зможе виконати його побажань, бути опорою і радником царя, як були опорою московських государів попередні митрополити.

25 липня 1566 року відбулося посвячення святого Филипа на кафедру Московських Святителів, до сонму яких належало йому незабаром приєднатися.

Чим сильніше густішала пітьма навколо Грозного, тим рішучіше вимагала його душа духовного очищення і спокути. Приїхавши на прощу до Кирилового Білозерського монастиря, він сповістив ігуменові і соборним старцям про бажання постригтися у ченці. Гордий самодержець впав в ноги настоятелю, і той благословив його намір. З того часу все життя, писав Грозний, «думається мені, окаянному, що наполовину я вже чернець». Самозване чернецтво Грозного, яке похмурим ярмом тяжіло над Росією, обурювало святителя Филипа, який вважав, що не можна змішувати земного і небесного.

Восени 1567 року, ледь цар виступив у похід на Лівонію, як йому стало відомо про боярську змову. Зрадники мали намір захопити царя і видати польському королю, що вже рушив з військом до російського кордону. Іоанн Грозний суворо розправився із змовниками і знову пролив багато крові. Сумно було святому Филипу, але свідомість святительського боргу спонукала його сміливо виступити на захист страчених. Остаточний розрив настав навесні 1568 року. 2 березня 1568 року, коли цар з опричниками прийшов в Успенський собор, як зазвичай, у чернечому одязі, святитель Филип відмовився благословити його. Викриття Владики перервало благоліпність церковної служби. Грозний у гніві сказав: «Чи нам противишся? Побачимо твердість твою! – Я був занадто м'який з вами», – додав цар, за свідченням очевидців.

Цар почав проявляти ще більшу жорстокість у переслідуванні всіх, хто противився йому. Страти йшли одна за одною. Доля святителя-сповідника була вирішена. Над Митрополитом Филипом був влаштований соборний суд у присутності поріділої Боярської думи. Знайшлися лжесвідки: до глибокої скорботи святителя, це були ченці з улюбленої ним Соловецької обителі. Святого Филипа звинувачували у безлічі уявних злочинів, до чаклунства включно.

Відкинувши всі звинувачення, святий страждалець намагався припинити суд, оголосивши про добровільне складання митрополичого сану. Але його зречення не було прийняте. На мученика чекала нова наруга. Вже після винесення вироку про довічне ув'язнення в темниці, святого Филипа змусили служити Літургію в Успенському соборі. Це було 8 листопада 1568 року. В середині служби в храм увірвалися опричники, привселюдно зачитали соборний осуд, що порочив святителя, зірвали з нього архієрейське облачення, одягли в лахміття, виштовхали з храму і на простих санях відвезли в Богоявленський монастир.

Мученика довго утримували у підвалах московських монастирів, ноги старця забивали в колодки, тримали його в кайданах, накидали на шию важкого ланцюга. Нарешті, відвезли в ув'язнення у Тверський Отроч монастир. Там рік потому, 23 грудня 1569 року, святитель прийняв мученицьку кончину від руки Малюти Скуратова. Ще за три дні святий старець передбачав закінчення свого земного подвигу і причастився Святих Таїн.

Мощі його були віддані землі спочатку там же, у монастирі, за вівтарем храму. Пізніше відбулося перенесення їх в Соловецьку обитель і звідти – в Москву. Пам'ять святителя Филипа святкувалась Руською Церквою з 1591 року в день його мученицької кончини – 23 грудня. З 1660 року святкування було перенесено на 9 січня.