Про мобілізацію священника в снайпери
Людина, яка обрала шлях священника, не має права вступати до армії і брати до рук зброю. А про вбивство іншого і говорити абсурдно.
Поки чиновники разом з придворними «єпископами» патріотичних конфесій гастролюють світом, розповідаючи, яка в Україні небачена свобода віри, вдома влада цю свободу цинічно втоптує в багно.
І якщо про захоплення храмів відомо достатньо багато, то тема мобілізації священнослужителів залишається в тіні. Її ніби й немає. Але ж це найпряміше і найвідвертіше порушення свободи віри. Людина, яка обрала шлях священника, не має права вступати в армію і брати до рук зброю. А про вбивство людини і говорити абсурдно.
83-тє апостольське правило говорить, що священнослужитель, який вступив у армію, має бути вивержений із сану. А 7-ме правило IV Вселенського Собору проголошує, що священник або монах, який вступив у армію, має бути преданий анафемі.
Держава своїми діями фактично позбавляє священнослужителя сану. Де тут свобода віри? Це відверте і неприкрите насильство над цією свободою. Більше того, військкоми посилають їх у такі війська, де не вбивати апріорі неможливо.
Зараз іде суд над кліриком нікопольського собору о. Віталієм Агафоновим, якого після викрадення ТЦК військкоми направили на передову. Але не кухарем, не шофером, а... снайпером. Ви просто задумайтеся над цинізмом цього рішення: священника Церкви Христової примушують до вбивства!
Немає нічого дивного в тому, що о. Віталій дезертирував з армії. І тепер на нього, згідно із законом, чекає в'язниця. Якщо подивитися на ситуацію збоку – вона просто шокує своєю абсурдністю. Священник служить у храмі, волонтерствує, привозить допомогу і опікується інтернатами з дітьми-інвалідами. Але в якийсь момент його викрадають і примушують до вбивства. А коли він відмовляється вбивати – садять за ґрати. Це вже свобода віри чи ще ні? Для завершення картини потрібен останній мазок.
Щоб уникнути мобілізації, влада пропонує священнослужителям УПЦ вихід – перехід до ПЦУ. Тоді у них відразу з'являється бронь. Якщо їх посилають в армію, то лише добровільно. І не снайпером чи штурмовиком, а капеланом, як і належить священнослужителю.
Вражаюча «гуманність» влади. Вона не примушує священника бути вивергнутим із сану і преданим анафемі. Вона «всього лише» дає йому вибір: або ти йдеш вбивати, з величезними шансами загинути самому, або приєднуєшся до структури людей без сану. Така вона сьогодні, свобода віри в Україні.
А хто вважає, що її немає, – той агент Кремля.
