Напад на Банчени – провокація проти Зеленського?
9 листопада в Україні сталася настільки абсурдна подія, що, навіть враховуючи сьогоднішні репресії влади проти УПЦ, її можна назвати диверсією проти ОП та особисто Зеленського.
Судіть самі. Рано вранці загін спецпризначенців з автоматами, очолюваний співробітниками СБУ, демонстративно спробував зайти на територію Банченського монастиря. Під час спроб дізнатися, що їм там було потрібно, вони незрозуміло бурмотіли про необхідність «перевірити документи обителі та ідентифікувати людей, які там перебувають». І якщо вже так було треба перевірити чиїсь документи, можна було надіслати пару співробітників у цивільному. Але навіщо показово приганяти до обителі спецназ зі зброєю?
Наведемо лише два факти:
1. У монастирі виховують близько 400 дітей-інвалідів.
2. Монастир розташований за 9 км від Румунії.
Психічно здоровій людині зрозуміло, що диверсантів РФ там просто фізично бути не може. Проти дітей-інвалідів зброя не потрібна й поготів. Тоді що це було?
Зараз у США тривають активні процеси за припинення допомоги Україні. Лише за кілька годин до подій у Банченах кандидат у президенти США Вівек Рамасавамі вчергове вже заявив, що Україна – тоталітарна країна, де влада «за наші гроші» переслідує християн і забороняє УПЦ.
А 3 листопада Зеленський підписав закон про сприяння правам нацменшин, необхідний для вступу до ЄС. Просто нагадаємо, що і митрополит Лонгин, і більшість насельників та дітей у монастирі – румуни. Богослужіння там частково проводяться румунською.
А тепер складемо 2+2. В ситуації, коли через переслідування УПЦ є реальна загроза припинення допомоги від США; коли Україні потрібно пестити й плекати нацменшини, хтось дає команду пригнати натовп військових з автоматами до «напіврумунського» монастиря, де, крім іншого, розміщений всесвітньо відомий притулок для дітей-інвалідів. І кадри з цього дійства вже облетіли всі світові агентства.
Варіантів два: або це свідома провокація проти ОП і Зеленського, або ж у нас політикою щодо УПЦ займаються просто дуже нерозумні люди.
І, зізнатися, жоден із варіантів не тішить.
