Про Кураєва
Дуже багато православних сумують з приводу рішення церковного суду про зняття сану з протодиякона Андрія Кураєва.
І їх можна зрозуміти. О. Андрій – талановитий, ерудований місіонер, письменник і проповідник, який привів до Церкви безліч людей.
Але ми живемо в світі, де людина під впливом зовнішніх і внутрішніх обставин постійно змінюється. Нинішній Андрій Кураєв говорить зовсім не ті слова, завдяки яким тисячі людей свого часу приходили до Церкви. Залишився талант, залишилася ерудиція. У словах нинішнього Кураєва є викриття, є сарказм, є навіть знущання над тими, хто нижчий за нього по ерудиції. Але немає головного – любові.
Давайте задамо собі просте запитання – зміг би нинішній Андрій Кураєв привести до Христа стільки людей, скільки привів о. Андрій 90-х? Навряд.
Можна критикувати архієреїв Церкви, можна викривати їх недоліки. Але не можна в запалі боротьби йти проти Церкви. І дуже показово, що зараз Мережа вирує захисниками Кураєва з числа відвертих ворогів Церкви. Чи захищають вони о. Андрія тому, що він написав свого часу чудові книги про християнство? Ні. Для них важливо, що він – критик РПЦ і її священноначалія.
І ще. Вже є реакція самого Кураєва. Він пише, що Патріарх Кирил і церковний суд очікували від нього покаяння «на колінах», проте сам він у виборі між дияконським служінням у Церкві і «праві говорити за своїми переконаннями» вибрав друге.
І ось ці слова про «чекають, щоб ми приповзли на колінах і не дочекаються» ми в Україні чули безліч разів від розкольників. І чули від них свої варіанти оповідань про «право на переконання». Нескладно помітити, що і о. Андрій, і українські розкольники маніпулюють – Церква не чекає від них «приниження на колінах». Церква чекає покаяння. І в обох випадках цьому заважає гордість.
Чи зможе це усвідомити о. Андрій?
