Інститут нацпам'яті засуджує єдність України?
Сьогодні, 17 вересня – річниця початку операції СРСР по возз'єднанню Західної України з Українською СРСР (а Західної Білорусії з БРСР).
В результаті якої Україна отримала майже таку територію, яку ми знаємо зараз. Саме завдяки цьому возз'єднання Українська Православна Церква сьогодні опікує віруючих від Львова до Донецька.
Нагадаємо, 1 вересня 1939 Німеччина напала на Польщу. 8 вересня війська Вермахту досягли Варшави, а вже 16 зайняли Самбір, Стрий, Рава-Руську, тобто, територію сучасної Львівської області. І немає підстав вважати, що Німеччина збиралася зупинятися.
Сьогодні на Фейсбук-сторінці Інституту нацпам'яті України з'явилася драматична публікація на цю тему. Там сказано і про річницю «домовленості двох диктаторів», «коли радянські солдати перетнули кордон, Польща ще пручалася Вермахту, що Варшава ще не здалася» і т.д. Резюмують автори Інституту і зовсім трагічно: «СРСР позбавив Польщу останнього шансу».
Наші думки:
1. Очевидно, що тези Інституту про «агресора», «диктаторів» і «останній шанс» розраховані на емоцію співчуття до «хорошою» Польщі і засудження «поганого» СРСР. Але оцінка політики і історії з позиції емоцій наврядчи виправдана. Для України возз'єднання УРСР та Західної України - однозначно подія зі знаком плюс.
2. Елементарна логіка підказує: якщо на думку Інституту національної пам'яті України СРСР – агресор і зайняв територію Західної України незаконно, то Інститут вважає ці землі територією Польщі. Наступний за логікою крок - ініціювати повернення цих земель «законному власнику».
3. В Україні кілька років йде війна і все держструктури говорять про необхідність єдності нації. Інститут нацпам'яті України позиціонує себе «кристально патріотичною» організацією, яка рішуче засуджує прояви сепаратизму на сході України. Але як розцінювати подібні публікації в держструктурі (!) з явним осудом возз'єднання України? Це що, хіба не сепаратизм?
