Неокесарійська похвала…

Пам‘ять чудотворця Святителя Миколая святкується на Русі завжди широко і за особливими традиціями, які характерні для нашого народу. Не так давно відновлено широке чествування святителя Спиридона Триміфунтського. Читаючи Житія Святих, ми зустрічаємо не менш чудотворні життєписи Угодників Божих, одним з яких, наряду із відомими і шанованими нашим віруючим народом, є святитель Григорій, єпископ Неокесарійський.

Юність і навернення до Христа

Не дивлячись на своє нехристиянське походження, майбутній святитель з юності усім серцем відгукнувся на призов Господній і усім серцем прийняв спасительне Євангельське благовістя. Перше свідчення про християнство Григорій, а до хрещення Феодор, почув від відомого на той час вчителя Орігена. Це сталося саме тоді, коли він у чотирнадцятирічному втратив батька, і розум юнака шукав відповідь на питання вічності, смерті і життя. Зустріч допитливого юнака і мудрого вчителя сталась у Беріті (теперішній Бейрут), куди Григорій прийшов для здобуття додаткових знань. Йдучи із своїм братом по вулиці, він почув промову Орігена і зупинився біля натовпу слухачів довідатись, про що розповідає мудрий вчитель. Саме з цього моменту Григорій, а тоді ще Феодор, знайомиться із Христовим вченням.

Незважаючи на своє походження та ті норови, які царювали у язичницькому суспільстві, юнак вів чисте і високе моральне життя, на відміну від його однолітків, а після прийняття Христової віри його чисте житіє стало більш удосконаленим та наповненим спасительним сенсом. Окрім Християнства Григорій набагато поліпшив свої знання філософії, логіки, дидактики, та інших наук. Разом із Григорієм у Орігена навчався також його рідний брат Афінагор. Після п‘ятирічного навчання у Кесарії Палестинській брати повернулись у Неокесарію, куди перед самим відбуттям братів на навчання після смерті батька переїхала їхня родина під впливом чоловіка їхньої сестри. Прийшовши у Неокесарію, де вже доволі сильно за п‘ять років обжились мати і сестра із сім‘єю, брати застали у місті розквіт язичництва. Із всього населення міста було тільки сімнадцять християн.

Втеча від світу і обрання у єпископи

Ставши за останні п‘ять років зовсім іншою людиною, Григорій не зміг жити у місті, де процвітали язичницькі культи і у повітрі стояв сморід від жертовних тварин та дим від жертвоприношень. Не вагаючись, Григорій йде до пустелі, щоб, як він вважав, раз і назавжди у самотності служити Христу та спасати у подвигах свою душу. Але не так сталося, як гадалося…Господь призвав його до архіпастирського служіння.

Сталося це у 245 році, коли єпископ Амасідський Федим направив листа у відповідь на неодноразові відмови пустельника прийняти святительський сан. У своєму листі єпископ Федим зазначив, що вдає Григорію Неокесарію, за яку він перед Богом буде нести відповідь як єпископ, не дивлячись на свою впертість. Змирившись із волею Божою і архієрейською, Григорій прибув із пустелі у місто та прийняв посвячення у єпископа Неокесарійського. Головне, чим був невдоволений новорукопокладений єпископ, це недостатністю, як він вважав, богословських знань, і просив Пресвяту Богородицю, щоб Вона сама навчила його основам таїни Святої Троїці та інших догматів.

Одного разу у сонному видінні він побачив Пречисту із Ап. Іоанном Богословом у архієрейському облаченні, який навчив та розкрив Григорію суть усіх догматів Християнської Віри. Після цього святитель написав, на основі свого спілкування з апостолом любові, особливий «Символ Віри», який був прийнятий Першим Вселенським Собором та являвся його власним осмисленням догматів віри. У своєму «Точному викладенні Православної Віри» прп. Іоанн Дамаскін приводить, захищаючи догмат про Святу Трійцю, саме символ Григорія Чудотворця, але не вказує авторство.

17 християн = 17 язичників?

Пройшовши практику священнослужіння та укріпившись у вірі, єпископ Григорій прибув до Неокесарії, де побачив те саме, що бачив у місті до свого відходу у пустелю. Язичництво процвітало, будувались нові капища та храми язичеським богам, жертовники димились від фіміаму та спаленних тварин, і у повітрі стояв той самий знайомий дух.

Майбутня архіпастирська діяльність була видна Григорію без зайвих натяків, і прийнявся святитель за неї без всяких компромісів. Допомога Божа та молитви єпископа Федима дієво відзначались на його діяльності. Святитель у Неокесарії проявив себе як аскет, молитовник і богослов. Саме плоди його діяльності надихали Великих Кападокійців. Так, відомо, що Святитель Василій Великий завчав напам‘ять його твори. «Символ Віри» Григорія Чудотворця став одним з опорних матеріалів, по якому каппадокійці вели свою полеміку з аріанами. Як зазначав сам Святитель Василій, що початкові поняття про Бога, які він отримав у дитинстві з розповідей сестри Макрини на основі вчення святителя Григорія, ніколи не змінювалися у його понятті, а доповнювались власними пошуками і знаннями, в основі яких була система вчення Григорія Неокесарійського. Також святитель разом із своїм братом Афінагором були присутні на Першому Антіохійському Соборі проти єресі єпископа Самосатського Павла, як про це каже блж.Феодорит Кірський: «…із усіх зібранних першість мав Григорій Великий, знаменитий тим, що Благодаттю Святого Духа звершував чудеса, які оспівані у сучасників, а також його брат Афінагор».

Одного разу святитель проходив через одне місто, де його разом із супроводжуючими застала злива. Сховатися не було можливості більше ніде, окрім язичеського капища, у якому усі присутні і заночували. Опівночі єпископ зазвичай встав на молитву, під дією якої біси, які показувались і розмовляли із жрецями під час жертвоприношень, не могли більше увійти у капище. Коли після молитви єпископ і подорожуючі пішли далі, то жрець, який прийшов до капища аби принести жертву, під час обряду не зміг спілкуватися із богами, а побачив їх на вулиці при вході до святилища. Служитель був вражений і спитав, чому вони покинули святилище, на що біси відповіли, що не можуть зайти, адже єпископ силою Христовою заборонив їм перебувати у цьому місці. Довідавшись причину, жрець наздогнав подорожуючих і з лайкою напав на Григорія. На свої нарікання і погрози він отримав від святителя записку: «Григорій – дияволу: заходь!», і звелів жрецю покласти на жертовник цей папірець, після чого біси увійшли назад до святилища, і все стало як колись. Вражений жрець відшукав святителя Григорія через деякий час і на колінах благав зробити його християнином.

Архіпастирське служіння Григорія супроводжувалось багатьма чудесами, одним із таких є укриття на горі християн і себе самого під час гоніння імператора Декія, коли силою молитви воїни не побачили людей, які стояли відкрито, а Григорій із своїм дияконом були скриті Божою Десницею під виглядом дерев.

Нетлінний вінець

Точної дати кончини святителя не відомо, але почив він не раніше 270-го року. Житіє каже нам, що при кінці життя ходив він навіть у інші міста, шукаючи тих, які перебувають у нечесті та заблудших, щоб Словом Божим направити їх на шлях спасіння. У самій Неокесарії залишилось тільки сімнадцять язичників, найбільш впертих у своєму невірстві та злобі проти Христа. Коли святитель прийшов у свій уділ, то у місті було тільки сімнадцять християн.

Після себе святитель-чудотворець залишив багато богословських праць, та згаданий вже нами «Символ Віри». Чесна глава його почиває нині у Португальському Лісабоні в соборі Сан-Рокі, також частинки мощей є у храмі Гробу Господнього, на «Метеорах» у Греції, тощо.

На Русі святитель Григорій не мав особливого шанування, з церков, присвячених його пам‘яті, відомий тільки храм у Москві по вулиці «Большая Полянка», де у особливому ковчезі знаходиться частинка Його Святих Мощей. Найдавніше іконописне зображення святителя (мозаїка) знаходиться у Софії Київській.