Хлопчика ­В'ячеслава повели вперше до храму, а потім запитують:

– Ну як?

– Дивно, вперше там був, а всі мене вже знають і всі співають: Слава та Слава!

– Як ся маєте?

– Вашими молитвами.

– Та не молимося ж.

– Ну, отак і живемо.

Мама дитині:

– Маша, гості йдуть. Що потрібно сказати?

– Слава Богу.

На Сицилії немає «Свідків Єгови».

На Сицилії взагалі не люблять ніяких свідків.

– Батюшко, мій пом'яник з кожним днем поповнюється! Не встигаю писати записочки.

– Можна поминати і не всіх зараз, а по частинах, якщо багато імен.

– Батюшко... зараз?

– Так, зараз якраз і поминати в першу чергу.

Плакат в церкві: «Водій, пам'ятай! Твій особистий ангел-охоронець літає зі швидкістю не більше 90 км/год».

Приходить до ігумена бабця та й каже: «Батюшка, мій Василько помер, і ніхто не відспівав, так поховали! Відспівайте заочно».

Він каже: «Звичайно, давайте». Відспівує р. б. Василя, бабуся заливається сльозами. Після відспівання він у неї й питає: «А хто він вам був? Чоловік, син?»

«Отче! Це КОТИК мій був!»