Український Іов Багатостраждальний
19 травня Церква святкує день пам’яті Іова Багатостраждального. Чи такий далекий і не зрозумілий нам цей праведник, яким здавався до початку війни в Україні?
Клумби, автомобілі,
Коробку, картонку, собачку,
Сан Санича та водокачку…
Поки я пишу, там бомблять
Пісочницю, клумбу, кошенят.
Міо Гранд
Іов Багатостраждальний
Наше ім’я – «людина страждаюча». Іов Багатостраждальний живе у кожному з нас. Ми, звичайно ж, не маємо такої відваги, щоб вважати себе подібно до Іова «непорочними, справедливими, богобоязливими і віддаленими від усякого роду зла» (Іов 1:1). Ми звичайні, прості люди, які тягнуть по життю свій хрест і намагаються щонайбільше жити за заповідями. Втім, це виходить не завжди. Але коли приходить диявол і, оголюючи нерви, здирає з нас шкіру, ми також ставимо Богові запитання Іова: «Чому?», «Навіщо?», «За що?».
Баба Надя жила сама і бідно. Довгі роки відкладала гроші з пенсії, щоби поставити пластикові вікна. Торік їй це нарешті вдалося. А цього року, навесні, вона втратила не лише вікна, а й двері, й дах – все знесло снарядом.
Дід Іван залишився у цьому житті лише з онуком. Вони вийшли вдвох на город садити картоплю. Дід залишився живим, а онука вбило осколком.
Сотні смертей, поранень, зруйнованих будинків простих, ні в чому не винних людей. Скільки таких історій Іова я дізнаюся щодня! Це свідчення моїх близьких та знайомих. Усе відбувається прямо перед нашими очима. Гуляйполе, Пологи, Малинівка, Любимівка... Місця, де я народився і виріс.
«За які гріхи?»
Праведного Іова прийшли втішати експерти з дії Божого промислу. Але все, що в них вийшло, це звинуватити Іова у невідомих йому гріхах. Щось подібне відбувається і зараз. Маститі професіонали у сфері релігії від імені Бога кажуть, що так було потрібно. Це не війна, а «акт самозахисту», «визволення», «покарання», «відплата»... За що? Серед моїх знайомих, тих, хто постраждав у цій війні, не було жодного прихильника будь-якої нацистської ідеології чи поборника ворожого до моєї Батьківщини світу. Усі вони – прості люди, які хотіли лише одного – жити під мирним небом, збирати врожай зі своїх маленьких городів, вирощувати дітей та онуків. Але ось тепер, подібно до Іова, вони залишилися без будинків, дітей і засобів для існування.
У Біблії Бог з гнівом відкидає промови друзів Іова і каже їм, щоб ті пішли до безневинного мученика і принесли за себе жертву: «І раб Мій Іов помолиться за вас, бо тільки лице його Я прийму, щоб не відкинути вас за те, що ви говорили про Мене...» (Іов 42, 8). Але схоже, що нинішні прихильники «богослов’я війни» швидше за все підуть до диявола і похвалять його за те, що він зробив з Іовом. Але нехай суддею їм буде Бог.
Відповідь Бога Іову
Бог відповів на запитання Іова, але зовсім не так, як цього чекали Іов та його друзі. З’явившись у бурі, Він не став щось доводити Іову і наводити контраргументи. Бог заспівав Іову пісню. Вся книга Іова – це поезія, у найвищому значенні цього слова.
Бог співав Іову про таємницю творіння, про заснування всесвіту, про світло і темряву, про блискавку, вітер і дощ. Бог говорив у Своїй пісні про левицю з левенятами, про страуса і єдинорога, яструба і орла. У цій пісні була музика небесних сфер і ангельських світів, світанків і заходів сонця, в яких розчиняється все, крім правоти Творця. Краса та міць створеного світу – ось ті аргументи, з якими неможливо посперечатися. Людина – лише маленька частинка гігантської картини Світобудови, написаної досконалим Художником.
Відповідь ясна: щоб мати правильне судження про частину цієї картини, потрібно бачити її всю. А людині це неможливо.
Наша доля вплетена в історію світу мудрістю Божественного Промислу. Вона – лише мала крапля в річці часу, що тече в океан вічності. Про що ми можемо судити і розмірковувати, перебуваючи на одному з багатомільярдних ярусів найскладнішої світової ієрархії, не розуміючи навіть того, що діється на нашому поверсі?
Мені відомий випадок з одним інвалідом, який народився калікою. У міру дорослішання він зрозумів, наскільки відрізняється від інших людей, усвідомив, що це назавжди, і впав у відчай. Перед тим, як покінчити життя самогубством, він почав молитися для того, щоб поставити останнє у своєму житті питання Богу: «За що?», «Чому я?». І отримав ясну та чітку відповідь. Вірніше, зустрічне питання: «Ти мені довіряєш?» Більше цьому чоловіку нічого не треба було питати. Він із вдячністю Богові став нести свій хрест.
Нам потрібний Бог, а не відповіді на наші запитання
Почувши голос Бога, Іов замовк. Запитання зникли. Він забув про свою скорботу і страждання. Іов зрозумів, що йому потрібні були не відповіді на свої незліченні запитання, а Сам Господь. Його серце насправді шукало і жадало лише Бога та Його любові.
Нерідко так буває, що ми ходимо до храму, вичитуємо молитовні правила, причащаємось, сповідаємося, робимо все, що належить, але водночас мертвіємо у бездушності своєї праведності. І тільки горе і біда розбивають скам’янілість наших душ, так що з них починає текти кров болю, що скупчився. Тоді молитва перетворюється на стогін, а моління на крик у Небо. Серце, що мовчало до цього, оживає.
Випробування – не означає покарання, часто це єдино дієві ліки.
Бог нас не захищає, а спасає
Є ще один важливий момент, на який ми зазвичай рідко звертаємо увагу. У Старому Завіті Бог є щитом і захистом від будь-яких неприємностей. Якщо ти праведний і чистий, то маєш небесні гарантії благоденства. На цьому побудовані всі старозавітні обітниці. Тому так намагалися друзі Іова довести, що його страждання є не що інше, як наслідок гріхів, тому що небесна канцелярія веде суворий облік, і там не може бути помилок.
У Новому Завіті ситуація змінилася. Бог перестав захищати земний спокій праведників. Він почав рятувати нас від вічної загибелі. Більше того, Господь гарантував скорботи всім без винятку, хто захоче йти рятівним шляхом. «Мене гнали і вас будуть гнати» (Ін. 15:20), «Будете ненавидимі всіма за Ім’я Моє» (Мф. 10:22), «Через багато скорбот вам належить увійти в Царство Небесне» (Діян. 14:22), «А хто витерпить до кінця, спасеться» (Мф. 24:13).
Крім того, треба розуміти – ми живемо на стику часів. Був час, коли люди відрізнялися побожністю і жили зі страхом Божим. Після цього настав час байдужості до Бога та Його заповідей. Але й він добігає кінця. Ми поступово входимо у той час, коли люди сповняться ненавистю до Бога і до тих, хто ще залишився вірним Йому.
До Іова повернулися його загиблі діти
Багатостраждальний Іов, зрештою, був виправданий, Бог йому віддав вдвічі більше багатств, ніж ті, що він втратив. Праведник отримав стільки ж дітей, скільки в нього було до його випробувань. Діти – це не худоба і не майно. Неможливо отримати одних замість інших, тому що людське серце все одно болітиме за тих, кого втратив. Але у Бога немає мертвих, у нього всі живі, й вічність повернула Іову загублених дітей.
А це означає, що дідусь Іван обов’язково зустрінеться зі своїм онуком. Батьки, які поховали своїх загиблих від бомбардувань дітей у дворах будинків, колись знову зможуть їх обійняти. А бабуся Надя отримає назад свій будинок. Тільки він уже буде іншим, набагато кращим, ніж той, який зруйнували бомби на землі. І тоді всі зрозуміють: осмислять, навіщо потрібні були ці війни, епідемії, скорботи та страждання. Зрозуміють і заплачуть від радості та подяки Богові за все, що було, є і буде.
