Богопізнання святителя Миколая Мирлікійського
19 грудня Церква святкує день пам'яті одного з найшанованіших у народі святого – Миколая Чудотворця.
Святитель Миколай виявляє свою силу чудес і небесного заступництва лише одним – присутністю в ньому Бога. Тільки цей єдиний і найважливіший чинник, присутність Бога, робить наше життя справжнім. Як часто ми робимо ставку не на Христа, а на кількість повторюваних нами молитов, поклонів, суворість постів. Але не це зробило святителя Миколая таким, яким ми його знаємо. Він жив Христом, тільки ним одним. Світ, як і зараз, так і за земного життя святителя Миколая, жив брехнею. Святитель жив Христом.
Коли ми дивимося на дітей, то розчулюємося їх сонячності та безтурботності. Діти, поки вони перебувають у чистоті совісті та безтурботної радості, мають те, що потім втрачають у старшому віці – справжню свободу. Проходить час, і ми обтяжуємо своє життя кайданами залежно від багатьох факторів, які роблять нас рабами. У процесі дорослішання ми втрачаємо і чистоту совісті, і святість життя. У душу до нас залазять черви пристрастей, і від тієї спочатку світлої, радісної свободи дитинства у нас не залишається зовсім нічого. Ми затьмарюємося, а душа наповнюється темним туманом вічної темряви.
Ті, хто зумів знайти вихід із цієї долини мороку та знову зійти на вершину світу, в церкві називаються святими. Вони мають свободу абсолютної любові та доброти. Будь-яка людина, яка шукає в житті не солі благодаті, не краси смирення, не світла любові, а чогось іншого – симулює своє життя, прирікаючи себе на невтішне жорстоке рабство. Ми симулюємо життя, коли ліпимо, немов дитина, іграшки із пластиліну власних думок. Ми хапаємось за них, як мавпа за горіхи, покладені в прив'язаний глечик з вузьким горлечком, не в змозі розтиснути наш розум, і знову і знову ловимося на ці диявольські хитрощі.
Ми тримаємось за мир, боячись йти за Христом.
Іти за ним для нас є великим ризиком. Це схоже на стрибок через прірву в непроглядній темряві. Ти біжиш, розганяєшся і стрибаєш, не бачачи перед собою ширину бездонного розлому. Відштовхуєшся від землі лише вірою, надією та любов'ю без жодного розрахунку та гарантій. Святитель Миколай стрибнув без вагань. Ми часто розганяємося, але в останній момент гальмуємо. Страшно стрибати у невідомість.
Але Бог по той бік розлому, та іншого шляху до Нього, як тільки через любов і довіру, немає. Здобути свободу в Христі можна тільки тоді, коли скинеш з себе рабство цьому світу. Святитель Миколай всі свої людські думки замінив святою Благодаттю. Все, що нам потрібне для спасіння, ми отримуємо від Бога ще при народженні. Потім ми накопичуємо непотрібні відомості, забиваємо мозок знаннями, за допомогою яких збільшуємо набутки, а ті, у свою чергу, перетворюються на клей, яким ми приклеюємо свою мертву душу до цього мертвого світу. Мільйонери, що зібрали колосальні капітали і не здобули до кінця життя ні краплі любові, доброти і віри – найжалюгідніші і найнещасніші істоти у всесвіті. Нещасніші за них лише ті, хто їм заздрить. Перші, принаймні, перед тим, як іти в пекло, отримали від цього світу твариннні радості та втіхи, а другі, не отримавши ні того, ні іншого, плетуться за ними вслід у ту саму безодню.
А щастя, воно завжди поряд – усередині нас самих. Світло благодаті дає нам можливість знову повернутися до втраченої свободи дитинства, але з набагато більшою силою радості. Для кожного з нас образ святителя Миколая – це насамперед світло, радість, чистота, доброта, любов, милосердя. Не випадково саме він став найзнаменитішим святим серед дітей. Дитинство і святість – поняття у християнстві тотожні, «Бо таких є Царство Небесне».
Не інтелектом, не знаннями, не логічними доказами прокладає собі шлях до Бога душа, а серцевим почуттям і духовною інтуїцією.
Мирська радість захоплює нас у світ, де править бал сатана, а лихо і горе знову повертають наш розум назад у серце, де живе Христос. Коли брехливий світ з-під тонкої плівки логічно правильної повсякденності раптово відкриває свою сатанинську жорстокість і непередбачувану сутність, душа людини не витримує і божеволіє. Світ – це павутиння, а людина часто стає мухою, яка заплутується у її мережах.
У житті святителя Миколая ми бачимо парадоксальну дію закону Божественної любові. Чим більше людина прагне людей, тим далі вони йдуть від неї. І навпаки, чим більше ми наближаємося до Бога в самоті і молитві, тим більше з'являється в нашому житті людей, яким потрібна наша допомога та підтримка. Святитель Миколай у Бозі знайшов цілий світ – тисячі душ, за Євангельським словом, вмістила його чиста душа. Але спочатку кожне зітхання, кожен внутрішній серцевий рух, кожен вчинок і задум він узгоджував з Євангелієм. Не раціональним міркуванням набув святитель Миколай святість, а практичним серцевим богопізнанням.
Не можна в своєму серці ділити Христа ні з якою земною прихильністю, якою б виправданою вона нам не здавалася. Навіть любов до дітей, рідних, батьківщини не повинна затуляти для нас Христа, який є нашим ВСІМ. Тільки так людина може досягти кінцевої мети свого життя на землі. Христос нікуди не подівся, Він не сховався за хмарами після Вознесіння, Він не пішов у бездонну нескінченність Космосу. Він завжди тут і зараз. Він стоїть біля дверей нашого серця і легенько, без натиску, скромно і тихо стукає, просячи милостиню нашої любові. Той, хто почує цей стукіт і зможе відчинити двері, стає святим.
І в цьому єдиний сенс нашого життя.
