У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди
Сердечна розмова про важливе.
Той, хто хоче бути розумним, читає багато книг і сповнює ними свій розум. Той, хто хоче спастися, читає одну коротку молитву Ісусову і позбавляється думок. Сказав старець: «Спочатку тримай Боже ім'я на язику, а потім нехай воно опуститься в серце». Багато знань приводить душу до великої печалі, а дитяче незнання призводить її до умиротворення і вічної радості. Глибина віри вимірюється не нашими книжковими знаннями про Бога, а любов'ю до Нього. Для розумного існують тільки мир і речі в ньому, для мудрого лише Бог, у якому немає ні речей, ні всесвіту. Дурність хоче все знати і все розуміти. А мудрість просто мовчить, бо вона дочка безмовності. Мудрість береться не з книг, і істина приходить не з голови.
Добре читати мудрі книги, але ще краще осягати свій дух у безмовності, вчитися відчувати своє духовне серце, пробуджувати духовну інтуїцію та зміцнювати рішучість прагнути спасіння. Кожна людина дивиться на світ через замкову щілину свого розуму і кожна бачить її по-своєму. Ти думаєш, що міркування та роздуми про Бога призводить до спасіння? Ні, до спасіння приводить смиренність, увага до себе і постійна пам'ять про Бога. З усіх чеснот смирення найшвидше призводить до спасіння.
Той, хто знайшов себе в Бозі, знайшов свій спокій і мир, що нічим не порушується.
Жодна спокуса не зможе похитнути того, хто залишив себе для себе, і виявив себе в Бозі. Замість того, щоб боротися з поганими думками, краще утримуй розум у серці, тоді й думки зникнуть самі собою. Коли ми збираємо увагу і намагаємось утримати її в місці, де знаходиться духовне серце, думки сповільнюються. А ми тільки спостерігаємо, щоб розум на них не відволікався.
Людина проживає особисту долю, а світ – колективну, де все зумовлено. Ми не обираємо свою долю, ми обираємо лише своє спасіння чи загибель. Бог не відповідає на наші молитви через думки, він покладає на серце благодать, в якій міститься відповідь. Якщо ти чуєш відповідь від «бога» у вигляді думок – знай, що ти у великій небезпеці.
Краса, як і Бог – проста. Тому і нам потрібно вчитися на все дивитися просто, нічого не вигадуючи і нічого не домислюючи. Простота – відриває серцеву браму. Що б ти не робив, і чого б не досяг, все має прийти до одного – до священного спокою в Бозі. Думки засмоктують нас у суєту світу, а бездумність залишає наодинці з безмежним безсмертним духом. Якщо знайшов у собі Христа, то шукати нема чого. Тихість серця та розуму – найкращий шлях до спасіння. Коли розум починає тебе турбувати, займи його молитвою з тихим повільним диханням і він сам заспокоїться.
Увійди в себе так глибоко, як можеш, і перебувай там так довго, скільки маєш сил.
Усамітнення буває зовнішнім і внутрішнім. Зовнішнє упокорює тіло, внутрішнє розум. І те, й інше допомагає прийти до тями за допомогою покаяння і смирення. Насамперед треба навчитися не реагувати на все емоційно. Прагни здобути безпристрасність, тому що в ньому захований ключ безсмертя. Про що можна турбуватися тому, хто сказав Богу «нехай буде воля Твоя»? Не чіпляйся за мир, і ти будеш жити у Бозі.
Пустельники запитали у старця: «Старче, якщо сказати коротко, що означає бути безпристрасним?» Духовник усміхнувся і сказав: «Бути безпристрасним означає бути тим, хто нікого не поранить грубістю серця і хто у своєму серці не має жодних слідів уподобання». Вміти поглянути на себе з боку – вагоме досягнення в набутку безпристрасності. Спокій розуму перемагає будь-яку ситуацію. Помри розумом – і оживеш духом. Наскільки вічне життя важливіше за тимчасове, наскільки ж увага до внутрішнього важливіша за увагу до зовнішнього. Зовні залишайся з людьми, а всередині ніколи не відокремлюйся від Бога.
Прийшов до старця подвижник із запитанням:
– Отче, що означає: «помри перед смертю»?
– Це означає, що для того, щоб відродилася твоя істинна духовна особистість, сповнена любові, мудрості та благодаті, у тобі повинен померти твій егоїстичний розум, або твоє особисте «я», яке довгий час обманювало тебе, вселяючи, що твій егоїзм є справжньою особистістю».
– Чи це смерть фізична? – Запитав подвижник.
– У ніякому разі! Це лише сприймається егоїзмом як смерть. Оживає твій образ і подоба Божа, твоя безсмертна нетлінна благодатна особистість, якої не буде кінця. Вона перевершує всі образи і поняття розуму і всякого слова, бо знаходиться поза будь-яким чуттєвим сприйняттям, але відчувається тобою як блаженний дух у Христі.
