Таємниці «Таємної Вечері». Про що змовчало Євангеліє
Можливо, хтось здивується, але словосполучення «Таємна Вечеря» у Новому Завіті немає. Чому ж великодня вечеря була «таємною», які загадки вона зберігає? Спробуймо розібратися.
Єрусалим напередодні Пасхи був чимось схожим на величезний східний базар, наповнений людьми. Історики кажуть про те, що у великодні дні цілі селища та навіть міста ставали порожніми. Весь народ ішов зустрічати Пасху в Єрусалим. Місця в місті всім не вистачало, тому багато хто винаймав житло на його околицях. Так само вчинив і Ісус, зупинившись у Віфанії, що була поруч із Єрусалимом. Але за звичаєм пасхальну вечерю Він мав скуштувати у стінах Святого Граду.
При уважному вивченні Євангелія ми побачимо, що Христос збирав Своїх учнів на цю вечерю в режимі суворої секретності. Підготовка до вечері була настільки таємною, що про неї не знали навіть Його найближчі послідовники. Судячи з усього, Спаситель Сам, без допомоги апостолів, обговорював умови цієї вечері з тим, хто мав підготувати для неї «горницю велику, вистелену» (Лк. 22.12). І тільки на кінцевому етапі Христос посилає, і то таємно від інших, двох Своїх найближчих апостолів для конспіративної зустрічі з організатором вечері.
«...і каже до них: Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що нестиме в глекові воду, то йдіть за ним, і там, куди він увійде, скажіть до господаря дому: Учитель питає, де кімната Моя, в якій Я споживу зо Своїми учнями пасху» (Мк. 14:13-15).
Зауважте, що Спаситель не говорить про те, що треба підійти до цього чоловіка. Ні, треба таємно, непомітно йти за ним, не наближаючись до нього самого.
І тільки увійшовши до будинку, необхідно сказати щось на кшталт пароля, який було обговорено заздалегідь. Навіщо така конспірація? Швидше за все, вона була пов'язана зі зрадою Іуди, і Ісус знав про це. Але арешт не повинен був статися раніше, ніж відбудеться пасхальна вечеря. Якби Іуда знав про всі ці приготування заздалегідь, то в Сіонській світлиці на Христа могла чекати засідка, а цього не можна було допустити.
Але як знайти людину із глеком води у переповненому місті? Це все одно, що шукати голку у копиці сіна. Але Христос підказує посланникам: «Чоловік, що нестиме в глекові воду». Чоловіки, зазвичай, були в цей час зайняті важливішими приготуваннями до свята. Воду приносили жінки або слуги. Так було заведено серед юдеїв. Але тут йдеться не про жінку та не про слугу. Воду ніс вільний чоловік, в домі якого не було ані жінок, ані слуг, ані дітей. Явище вельми рідкісне в ті роки. Тим паче, що Сіонська світлиця була розташована в престижному, як би ми зараз сказали, районі міста, неподалік палаців Ірода та резиденції Пилата.
Це був будинок чималих розмірів, і, судячи з усього, в ньому жила колись багата людина. Але що ж із нею сталося такого, що в неї не було ні слуг, ні рабів?
Як припускають вчені, таємничий незнайомець, що підготував світлицю до Таємної вечері, належав до секти єсеїв. Про них чимало інформації дає як Йосиф Флавій, так і кумранські рукописи. Єсеї стояли окремо від решти. Вони жили в режимі конспірації та таємничості, трималися осторонь фарисеїв, садукеїв, книжників та інших груп, ворожих до Христа. Був цей орден в опозиції й по відношенню до правлячої юдейської храмової еліти – Синедріона.
Багато в чому секта єсеїв нагадувала таємну підпільну чернечу громаду. Жили вони безшлюбно, дотримувалися закону і суворо дотримувалися моральної чистоти життя. У зовнішньому житті цінували простоту, відкидаючи будь-які прикраси та предмети розкоші, слуг не мали, відкидали рабство, не мали нічого свого.
Майно єсея все належало громаді. Ця група релігійно налаштованих юдеїв найближче була за духом до Євангельської проповіді Спасителя. Вони й надали Йому можливість здійснити Свою останню вечерю з учнями.
Незважаючи на велику кількість богословської літератури, написаної про Таємну вечерю, про те, що саме там відбувалося, нам досконально не відомо. Чи це була пасхальна вечеря, чи передпасхальна?
Синоптичні євангелісти говорять про Таємну вечерю як про пасхальну вечерю. Але при цьому не згадують про пасхальне ягня на столі. Натомість апостол Іоанн Богослов говорить про те, що ця Вечеря була напередодні Пасхи і не в саме свято, що, мабуть, так і було. Можна з упевненістю говорити, що зібралися на неї не тільки найближчі апостоли, як це часто ми бачимо на картинах та іконах. Там були і жінки, про яких мимохіть згадує євангеліст Лука, й інші супутники Христа. Ніхто на це свято не мав залишитися без традиційного єврейського седера.
У нас немає точних даних про те, як у ті часи відбувалася пасхальна вечеря. Біблійні традиції на той час вже зазнали значних змін. Вже не треба було їсти пасхальне ягня швидко, одягненими по-дорожньому, взутими і з палицею в руках (Вих. 10:11). Можна було не поспішати, а лежати та спокійно говорити про Вихід. Але ця розмова теж мала свою традицію та свої обряди.
Найраніший документ, який розповідає нам, зокрема, і про те, як відбувається пасхальний седер, – Мішна.
Це така собі компіляція іудейського закону, складена на початку третього століття. Складність у тому, що цей документ був написаний вже після руйнування Єрусалимського храму, коли припинилися жертвоприношення та, зі зрозумілих причин, щось інше прийшло на заміну ягняті на пасхальному столі.
Але те, що ми можемо реконструювати, мало такий вигляд. Перед самою трапезою юдеї мали пройти ритуальне омовіння, перш ніж сісти за стіл. За трапезою збиралося досить багато народу, як правило, це була сім'я та їхні родичі. Адже пасхальне ягня мало бути повністю з'їдене, а це до снаги лише досить великій групі людей.
Крім агнця на столі мала бути «маца» – прісний хліб та гіркі трави. Усе це в певному порядку їли, дякували та прославляли Бога за позбавлення від єгипетського рабства. Молодші ставили запитання, а старший, глава сім'ї, відповідав на них, розповідаючи про Вихід. Цієї ночі старший єврей розповідав своїм синам про події, пов'язані з позбавленням від єгипетського рабства, навіть якщо його сини були вчені богослови, а він – простим неосвіченим ремісником. Усе це відбувалося не спонтанно та за надихом. Це не був вечір «запитань та відповідей».
Ритуал пасхального седера мав свій встановлений порядок і свої правила.
Таємна вечеря розпочалася, як і належить, з ритуального омовіння. Але вже тут відбувається щось таємниче та загадкове для апостолів. Спаситель бере в руки умивальницю і починає мити ноги Своїм учням. Цю дію мав виконувати раб, слуга або, якщо таких не було, то жінка, на крайній випадок – наймолодший учень. Але неможливо було уявити, щоб це робив найстарший у зборах.
Тут, можливо, вперше за всю історію іудейської та й взагалі загальнолюдської традиції життя відбувається повний переворот шкали цінностей.
Цей переворот був настільки радикальний, що так і лишився незрозумілим досі. Мине час, і християни дуже добре зрозуміють те, що потрібно хреститися, причащатися Тіла і Крові Спасителя. А ось омивати ноги, служити іншим так, як служить раб господареві, це вже занадто.
Мине не надто багато часу, і знову почнуться суперечки за те, «хто ж з нас більший», хто має бути вищим у нумерації диптиху Помісних Церков. Смиренні послідовники Христа стануть називати себе «святішими», «високо преподобними і преосвященнішими», носитимуть на грудях два великі хрести (одного чомусь їм здасться замало). А для ілюстративної смиренності у богослужбовому календарі залишать спеціальне місце під назвою «чин омивання ніг». Але це буде потім…
А поки що на Тайній вечері присутні почали займати свої місця згідно з чином. Тобто старші ближче до Голови, а молодші далі. Розташування за столом заздалегідь обговорювалося, бо це питання було дуже важливим. Учні, як ми читаємо в Євангеліях, перед тим, як сісти за стіл, також почали з'ясовувати, хто ж із них більше (Лк. 22:24).
І Христос знову дає вичерпну відповідь, що треба робити і як жити тому, хто хоче бути першим. Відповідь, яку, на жаль, досі так майже ніхто й не зрозумів.
І тут на Таємній вечері ми зустрічаємося з однією дуже цікавою деталлю. Головуючий на трапезі сидів у центрі П-подібного столу. Точніше, він не сидів, а лежав, як це ми бачимо на картинах грецьких симпосіїв. Усі сиділи напівлежачи, спиралися на праву руку, а лівою накладали собі те, що було на столі. Праворуч від Христа опинився наймолодший і найулюбленіший учень Спасителя – Іоанн Богослов. Він, через своє становище, за столом міг покласти голову на груди Христа і поставити Йому запитання. А от ліворуч від Ісуса опинився Іуда, якому Христос серед перших подав хліб, вмочивши його в солило.
Тобто виходить так, що після Іоанна Богослова найближчим учнем за Таємною вечерею був не Петро, не Нафанаїл або Яків, а зрадник Христа. Чому саме таким чином розподілив місця за столом Спаситель, ми не знаємо. Можна припустити, що це була остання спроба достукатися до серця Іуди. Можливо, що той вважав, що його недооцінили, не приділяли належної уваги та поваги. Але тут Спаситель його по-особливому виокремлює, садить поруч, надає йому честь і повагу.
І навіть тоді, коли Іуда прийшов Його зраджувати своїм поцілунком, Ісус звертається до нього словом: «Друже…». Навіть у цьому випадку Спаситель дає йому шанс на покаяння. Але покаяння не сталося… Мотиви зради Христа Іудою так і залишилися нам до кінця невідомими, раніше я вже писав із цього приводу. Та хай там як, Таємна вечеря – це про Христа, а не про Іуду.
Пасхальна агада традиційно має починатися з питання першого сина (учня) до голови зборів із проханням розповісти про Вихід. Так і сталося.
Агнець, який головував за столом, почав говорити не про Вихід євреїв з Єгипту, а про Свій Вихід. «Істинно кажу вам, один із вас зрадить Мене».
І одразу улюблений учень запитує Спасителя: «Господи! Хто це?» «Це той, кому, умочивши, подам Я куска» (Ів. 13:26), – відповідає Христос. І, вмочивши мацу в гірких травах, дає її Іуді Іскаріоту.
І тут виникає ще одна загадка, яка легко вирішується. Чому апостоли після такого, здавалося б, явного викриття Іуди не встали з-за столу та не побили його. Справа в тому, що Христос робив те, що й належить робити за ритуалом пасхального седера. Він розламував хліб і, вмочуючи його в гірких травах, роздавав усім учням. І тут Іуда не був виділений з-поміж інших. Просто він був поруч із Христом і отримав цей шматок першим. Потім так само Господь подав шматки хліба іншим Своїм учням. Апостоли зрозуміли це як відповідь Христа, що будь-хто з них може стати зрадником. Єдине, що Він сказав Іуді, це: «Що ти робиш, роби швидше», але на це ніхто не звернув уваги. Бо йти з якихось потреб у святкову ніч було звичайною справою.
Згідно з Мішнею, після того, як головуючий за столом роздав учасникам трапези мацу, він мав сказати про те, що цей хліб є спогадом того, як Бог вивів їх з Єгипту. А потім, піднімаючи чашу з вином, говорити про те, що ця чаша нагадує про жертовну кров, якою Мойсей окропив народ Ізраїля в ніч пасхального виходу. Спаситель робить те саме, але вимовляє при цьому зовсім інші слова.
Христос «узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: Прийміть, споживайте, це Тіло Моє. І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі. І промовив до них: Це є Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається» (Мк. 14: 22-24).
Так прозвучали встановлені слова Нового Завіту, який укладено між Богом і нами через кров Спасителя. Бог став людиною для того, щоб вивести нас не з Єгипетського рабства, а з рабства гріха, для того, щоб дарувати нам свободу від смерті та пекла, зробити синами та дочками Божими, ввести в землю обітовану Небесної вітчизни.
Так Таємна Вечеря стала першою та єдиною літургією, звершеною раз і назавжди у земній історії. Усі ті літургії, які ми звершуємо сьогодні, лише повертають нас до цього таїнства Таємної вечері, учасниками якої ми стаємо. Переборюючи час і простір, ми долучаємося до Пасхальної трапези учнів Спасителя, яким Він дає Своє Тіло та Кров.
І так само, як і Своїх апостолів, Христос попереджає про те, що будь-хто з нас може зрадити Його… «Чи не я, Господи?»
