До чого веде «богослов'я коронавірусу»
Однією з тез ліберальних богословів є твердження, що Христос міг би боліти КОВІД, а через Його Тіло і Кров можна заразитися. Аналізуємо, чи це так.
Дискусія про заразність або незаразність Святого Причастя продовжується. У ній з'являються нові аргументи. Клірик католицької церкви з м.Києва Петро Балог заявив про те, що навіть сам Христос, якби жив у наш час, цілком міг би заразитися коронавірусом. Заштатний клірик РПЦ Кирило (Говорун) стверджує, що «у Воскреслому Тілі Спасителя, яким ми причащаємося, існували мікроорганізми», і через Тіло і Кров Христа можна заразитися будь-яким вірусом.
Християнину, що читає в Євангелії, що Христос воскрешав мертвих і управляв стихіями дуже складно уявити, що Спаситель міг проти своєї волі бути підданий дії вірусів і бактерій, і вже зовсім важко повірити, що ці мікроорганізми існували у Воскреслому Тілі Христа. Але, може, сучасним ліберальним богословам видніше?
Ще святий апостол Павло написав в Посланні до Євреїв: «Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але, подібно до нас, випробуваного в усьому, крім гріха» (Євр. 4, 15). А слідом за ним і IV Вселенський собор (451 р.) затвердив догмат про двох довершених природах в Ісусі Христі: «Отже, наслідуючи святим отцям, всі згідно повчаємо сповідувати одного і того ж Сина, Господа нашого Ісуса Христа, досконалого в Божестві і досконалого в людстві, істинно Бога і істинну людину, того ж з душі розумної і тіла, єдиносущного з Отцем у Божестві і того ж єдиносущного нам по людству, в усьому подібного нам, окрім гріха...». Та й багато святих отців писали про те, що в людській природі Спасителя діяли так звані «природні пристрасті»: Він відчував голод, спрагу, потребував одягу і так далі.
Хвороби, так само, як і смерть, є наслідками первородного гріха. Євангеліє докладно говорить про смерть Христа, але ніде в ньому не сказано, що Спаситель, Якого ми називаємо «єдиним безгрішним», чимось хворів. До чого ж тоді це припущення Петра Балога про Христа і коронавірусі? А ось до чого.
Хвороби, так само, як і смерть, є наслідками первородного гріха. Євангеліє докладно говорить про смерть Христа, але ніде в ньому не сказано, що Спаситель, якого ми називаємо «єдиним безгрішним», чимось хворів.
Давайте подивимося на те, в якому контексті прозвучали слова Петра Балога про можливість для Христа заразитися коронавірусом. Балог був всього лише одним з респондентів для видання birdinflight.com, яке опублікувало досить великий матеріал про ставлення різних конфесій до коронавірусу і супутнього йому карантину.
Причому, цікаво що саме видання birdinflight.com займається зовсім іншими питаннями.
Але, мабуть, для пропаганди тези, що обмежувальні заходи, вжиті у зв'язку з коронавірусом, анітрохи не обмежують релігійні права громадян, згодиться будь-який медіа-майданчик.
Основний посил статті – все нормально, карантин не обмежує ніяких прав, ми всі будемо слухати те, що нам скажуть, переведемо богослужіння в онлайн, храми закриємо, причащати не будемо і так далі. Представники всіх основних українських конфесій висловилися в цьому дусі. Крім Української Православної Церкви, зрозуміло.
Георгій Коваленко, «священик» ПЦУ, ректор Відкритого православного університету, вважає, що богослужіння цілком можна порівняти зі службою таксі: «Якщо віруючі використовують інтернет для спілкування, проповіді і трансляції богослужінь, то Христос може бути присутнім і у віртуальній реальності. <...> Будуть і реальні богослужіння, і їх трансляції, і одночасно онлайн-формат, де сама логіка віртуальної реальності буде створювати конструкцію для спілкування і життя громади. Це як Uber: спочатку просто таксі, потім додаткові можливості, а потім ці додаткові можливості впливають на весь ринок і стають нормою. Так само і з богослужіннями онлайн. Із завершенням карантину ця практика не припиниться».
Порівняння богослужіння з сервісом Uber – особливо показовий момент, яскраво характеризує релігійну свідомість.
Олександр Духовний, головний рабин України і Києва громади прогресивного іудаїзму: «Крім того, у нас є такий вислів: "Закон країни, де ми живемо, – закон для євреїв". Закон єврейський не може над ним переважати. Тому ті розпорядження, які дає МОЗ, діють для всіх. <...> Я не можу проводити похоронні церемонії – я роблю це в Zoom. <...> Мені як рабину хочеться бачити очі своїх віруючих, але я бачу їх і в Zoom».
Шейх Саїд Ісмагілов, муфтій мусульман України: «Ми, в Україні, закрили наші мечеті і культурні центри. Навіть під час священного місяця Рамадан не відбуваються ніякі молитви, немає загальних трапез в мечетях. Ми веліли всім людям молитися і дотримуватися посту вдома і закликаємо всіх віруючих серйозно ставитися і до карантинних обмежень, і до рекомендацій лікарів».
Петро Балог, католицький священик, директор Інституту релігійних наук імені святого Фоми Аквінського в Києві: «Християни – перш за все люди, а вже потім християни. Вони повинні дотримуватися всіх загальнолюдських норм. Якщо ми будемо ставити себе над тим, що в нас є людського, це ні до чого, крім гордині, не приведе. Якби Ісус Христос зараз жив, то ці норми стосувалися б і Його як справжньої і щирої людини, втіленого Бога. Так, я вважаю, що Христос міг би заразитися коронавірусом. <...> Релігійні практики зазвичай публічні, а це зараз заборонено. Але досить бідне те християнство, яке у своїй християнській суті бачить тільки збори в храмі».
Якщо Петро Балог тільки натякнув, що Господь наш Ісус Христос міг би заразитися коронавірусом, то Кирило Говорун, який визначив себе в Фейсбуці як Assistant Professor в Loyola Marymount University спробував богословськи розвинути цю тезу: «Воскресле тіло Христа, яким ми причащаємося, було онтологічно таким ж тілом, що і наше. У ньому продовжували жити ті ж мікроорганізми, які живуть і в нашому тілі. Його відмінність від нашого тіла лише в тому, що ці мікроорганізми не могли його вбити. Однак вони можуть вбити наше тіло, тому що воно ще не воскресле. При цьому вони можуть передатися через Євхаристійне Тіло Христа, тому що не є онтологічним злом, а частиною Божого творіння».
Ми не знаємо всіх властивостей людської природи Спасителя після Воскресіння. Ми знаємо лише, як говорив прп. Максим Сповідник, що «непорушність проізвоління у Христі знову повернула цьому єству через Воскресіння неупередженість, нетлінність і безсмертя».
І справа не в тому, що тут Assistant Professor проводить свідому маніпуляцію, адже Святе Письмо нам нічого не говорить про мікроорганізми у воскреслому Тілі Христа. Тілі, в якому Спаситель проходив крізь стіни, ставав невидимим, за короткий час долав великі відстані і вознісся на Небо. І якщо до Воскресіння це можна було припускати через спільність людської природи Христа з нашою природою в усьому, крім гріха, то після Воскресіння ми не можемо це позитивно стверджувати. Ми не знаємо всіх властивостей людської природи Спасителя після Воскресіння. Ми знаємо лише, як говорив прп. Максим Сповідник, що «непорушність проізвоління у Христі знову повернула цьому єству через Воскресіння неупередженість, нетлінність і безсмертя».
Справа навіть не в тому, що Кирило Говорун цим аргументом стверджує можливість зараження через Причастя. Справа в тому, що Assistant Professor, як і Петро Балог, як і багато інших релігійних діячів готові по клацанню пальців державних чиновників відмовлятися від багатовікової церковної практики і навіть підвести під цю відмову відповідну богословську базу. Тобто, це такий концептуальний напрямок, який полягає в тому, щоб підганяти релігійні вимоги під вимоги політичні. Епоха Реформації на Заході досить чітко сформулювала це в принципі: cujus est regio, illius est religio (чия влада, того й релігія), стверджуючи, що суверенітет державної влади поширюється в тому числі і на релігійну сферу.
Як відомо, в перші три століття християнства, коли Церква була гнаною і гнобленою, християни погоджувалися виконувати всі закони тієї держави, в якій вони жили, якщо ці закони не суперечили їх християнській вірі. Більш того, християни були найзаконослухнянішою категорією громадян в своїх державах. Однак в питаннях віри вони готові були йти на смерть, але не ставали на слизький шлях догоджання. У повній відповідності з цим розумінням взаємин Церкви і держави, документ «Основи соціальної концепції руської Православної Церкви» (2000 р.) стверджує: «Церква зберігає лояльність державі, але вище вимоги лояльності стоїть Божественна заповідь: здійснювати справу спасіння людей в будь-яких умовах і за будь-яких обставин. Якщо влада примушує православних віруючих до відступу від Христа і Його Церкви, а також до гріховних, душевредних діянь, Церква повинна відмовити державі в покорі».
У перші три століття християнства, коли Церква була гнаною і гнобленою, християни погоджувалися виконувати всі закони тієї держави, в якій вони жили, якщо ці закони не суперечили їх християнській вірі. Більш того, християни були найзаконослухняною категорією громадян в своїх державах. Однак в питаннях віри вони готові були йти на смерть, але не ставали на слизький шлях догоджання.
Чи є заборона на проведення богослужінь і Причастя віруючих примусом «православних віруючих до відступу від Христа і Його Церкви» – питання дискусійне. Але воно вже досить яскраво показало, хто кидається ревно виконувати і богословськи обґрунтовувати далеко неоднозначні карантинні приписи, хто готовий відмовлятися від форм богослужіння, що існували впродовж 2000 років і пережили не одну епідемію. А хто підходить до цього питання більш виважено і обережно.
Одні беруться міркувати про те, які мікроорганізми жили в Тілі Ісуса Христа, а інші справедливо зауважують, що від Святого Причастя ще ніхто не заразився у світовій історії. І справа не стільки в тому, хто з них більше правий, а в тому, на якому шляху знаходяться представники однієї й іншої точок зору. Цілком очевидно, що прихильники змін богослужбової практики на догоду владі, в разі ще більших обмежень при другій, третій і так далі хвилях коронавірусу (або іншого вірусу, або взагалі не вірусу) з набагато більшою ймовірністю будуть відмовлятися від якихось вже більш істотних релігійних приписів. І при цьому будуть ще й приводити «богословські аргументи», виправдовуючи правильність такої відмови.
Сьогоднішня ситуація є певним тестом, який виявляє тих, хто готовий відстоювати свою віру, а хто знаходить аргументи для того, щоб цього не робити і до того ж звинувачувати інших у відсталості і мракобіссі. Давайте згадаємо святих мучеників Маккавеїв. Вони були жорстоко закатовані за те, що відмовилися їсти свинину. Але ж як було б легко богословськи обгрунтувати, що нічого страшного і гріховного в цьому немає. Сучасні ліберальні релігійні діячі зробили б це легко, без труднощів. Але християни повинні все ж керуватися прикладом святих мучеників.
