Свято в умовах карантину: Пасха-2020 очима читачів СПЖ. Частина 1

Пасхальна ніч 2020 року стала дійсно особливою для більшості православних в першу чергу тому, що зустрічати Світле Христове Воскресіння як личить, і як звикли всы ми – на урочистому богослужінні, об'єднавшись біля Чаші, змогли далеко не всі. Карантинні заходи і дивні, які часто межують з неадекватністю, дії місцевої влади поставили віруючих в практично безвихідне становище: в деяких містах України було введено обмеження на пересування аж до заборони виходити з дому. Особливо витончені керівники міст перекопали входи в храм, відключили вуличне освітлення у святкову ніч і безпосередньо погрожували священикам. І все це – на тлі вирування інформаційного болота, в яке потроху перетворилися наші ЗМІ: звинувачень УПЦ в недотриманні карантину, масового тріумфу з приводу хворих архієреїв і братії Києво-Печерської лаври, погроз і відвертих нападок на Церкву.

В результаті хтось з віруючих прислухався до рекомендацій влади і залишився вдома дивитися трансляцію святкових богослужінь онлайн, хтось всупереч всім обставинам, відозв і заборонам все ж пішов на урочисту Літургію. Кожен вчинив за своїм внутрішнім облаштуванням і згідно з ситуаціює, що склалася.

Сьогодні редакція СПЖ публікує неповторний, безцінний духовний досвід святкування Свята свят і Урочистості з урочистостей в нинішньому 2020 році. Ми дякуємо нашим читачам за те, що відгукнулися на наш заклик і поділилися своїм потаємним.

Як це було у 2020-му – в коментарях читачів СПЖ.

Авторські орфографія і стиль збережені.

*   *   *

Микита Спичак: «Всі вороги Церкви впали, як римські солдати біля Гробу нашого Ісуса Христа»

Пасха у 2020 році стала особливою для нашого приходу, вона стала кращою за всі роки, які ми пам'ятаємо! Як би не намагався Філатов перешкодити службі – вона пройшла. Трохи інакше: не було п'яних осіб біля храмів, як це зазвичай буває, не було захожан, у яких всі думки тільки про горілку і ковбасу.

Наш прихід знаходиться в Дніпропетровській області. Протягом Страсної Седмиці нас всі зневажали, коли ми виклали в інтернеті розклад богослужінь. Сусіди нашого батюшки «стукали» в поліцію, щоб перешкодити службі, а місцеві депутати скаржилися голові сільської ради. Довелося закривати вікна храму, щоб ніхто не провокував і не робив фотографій богослужіння і тих хто прийшов до церкви. Натерпілися також ми і від місцевих уніатів, які нам бажали на своїх сторінках «виїхати на свою московську батьківщину». Деякі односельці закликали перекопати дорогу біля храму.

Але у них нічого не вийшло! Хто може бути сильніше самого Бога? Ніхто! І ми співали всі разом: «І розбіжаться вороги його!»

І всі вороги Церкви впали, як римські солдати біля Гробу нашого Ісуса Христа. Служба відбулася, всі були такі радісні! Хто з Христом розпинається з Христом і Воскресне! Христос Воскрес!

*   *   *

Ведуча Алінка: «Господь був з нами…»

Я прихожанка монастиря (монастир на горі, внизу річка). Служба почалася в храмі, на вулицю вийшли з Хресним ходом і вже служили там.

Що сказати, такої Пасхи ще не було, найщасливіша і незабутня. На вулиці холодно, священики і монахи служили і молилися не в зовсім звичайній обстановці, але яка це була молитва гаряча, Господь був з нами. Це відчувалося скрізь: на обличчях людей, які замерзли, але стояли з радістю; це закутані дітки, які в спокійній напівдрімоті чекали Причастя і освячення великодніх кошиків; це зоряне небо, що сяяло над нами; це тиша, яку, слідом за священниковим «Христос Воскрес!», ми порушували гучним веселим «Воістину Воскрес!», і відлуння розходилося по всій далечині; це Причастя святих Христових Таїн; це радісні обличчя найближчих прихожан (за довгі роки, всі стали як одна сім'я); це замерзлі поліцейські, які теж несли свою службу і підійшли ближче, щоб і їх батюшка окропив водою.

Навіть через маски в напівтемряві було видно щасливі обличчя людей. Народу було дуже мало (шкода, звичайно), але від цього радість на душі не зменшилася. Що може бути краще, ніж дожити і почути «Христос Воскрес!» Спаси, Господи, за таку Пасху, це дрібниця, але ми хоч щось зазнали Христа ради!

Здоров'я всім і зі святом, православні!

*   *   *

Bogdan Hulitskyi: «Пасха, як 2000 років тому»

Цього року пасхальне богослужіння було особливе. Стоячи на пасхальній службі, я відчував в моєму серці і радість, і смуток. Печаль, бо багато хто не зміг бути на богослужінні в найважливіший день року, в самий важливий день нашого життя, не змогли особисто скуштувати цієї радості, а ще, навіть будучи на службі, були змушені стояти зовні храму, на вулиці. Жінки, діти, люди похилого віку, бабусі, стояли 4-5 годин в прохолодну ніч.

Але мене несказанно тішила віра цих простих людей, які всю ніч стояли і молилися, серце раділо від справжньої мужності християн, зігрілося радістю пасхальною і радістю, що є віра на землі! І який же милостивий Бог наш, що в цьому році Він дав по-особливому відчути радість Великодня!

Ми, всі ті, хто в прохолодну ніч йшли з вірою в храм Господній, були, як жінки-мироносиці, які йшли до Гробу Спасителя. Як вони несли пахощі і дорогоцінне миро Богу, так і люди ці принесли дорогоцінне миро своєї віри Воскреслому Спасителеві світу!

Тому хвала і слава Господу нашому, що сподобив нас так в цьому році зустріти Великдень, особисто відчути і пережити подвиг жінок-мироносиць!

Слава Богу, що тепер люди зрозуміли цінність богослужіння і молитовної єдності в храмі! Слава Богу, що в цьому році ми по-живому відчули радість перемоги життя над смертю і любові над гріхом, перемогу Воскресіння над пеклом!

Нехай Господь береже нашу Українську Православну Церкву, нашу багатостраждальну Україну і нашу поліцію, яка в цю ніч розділила участь римських воїнів, які стерегли Гроб Господній. Як ті, так і інші несли свій послух, і ми пам'ятаємо, що римські воїни, хоч і бачили тієї благословенної ночі світло Воскресіння, все ж спокусилися. Тому я щиро бажаю увірувати і спастися нашій поліції, яка турбувалася про здоров'я громадян.

Христос Воскресе!

*   *   *

Сергій Нефедов: «Поліція строго-настрого заборонила, щоб біля храму люди не збиралися»

У нас все похмуро було. На Вербну неділю ще молилися біля храму, поліція була, але не перешкоджала. А в Страсну П'ятницю поліція приїхала до священика і строго-настрого заборонила, щоб у церкві люди збиралися. Батюшка так і оголосив усім: в храмі 10 осіб, а поруч щоб нікого не було. Дивився вдома трансляцію.

Мені от цікаво, це у всіх храмах Запоріжжя так було, чи тільки в нашому?

*   *   *

Альона Павленко: «Не втрачайте Христа!»

Ця Пасха була для нашої родини особливою. Вона була в новому храмі – волею Божою ми опинилися тут на Свято. В умовах карантину співочих зараз мало, і нас дуже попросив наш друг, настоятель храму св. Сави Сторожевського, щоб ми з мамою співали в пасхальну ніч у нього в храмі. Так вийшло, що я вже вирішила – після багатьох років послуху на криласі співати більше не буду: кліросні спокуси виявилися важкою ношею для моїх тендітних плечей.

Але, ось перед Вербною неділею батюшка звернувся з проханням, і ми, звичайно, не мали права відмовити. Було страшно, вперше перед Пасхою було страшно: нас на криласі всього двоє, досвід регентства практично був відсутній. Але спасибі моїй мамі, яка підтримала і допомогла заспівати всю Пасхальну службу – мами вони такі, вони можуть все. Молодший брат пішов допомагати настоятелю у вівтар, і з Божою поміччю ми зустріли і прославили Воскреслого Христа!

Але храм в пасхальну ніч практично без прихожан – це якось неправильно. Мені дуже не вистачало радісних криків «Воістину Воскрес!». Як кліросу потрібні півчі, так і парафіяни потрібні храму. Сім'я повинна бути повною, поповнюватися, і я вірю, що скоро ми всі об'єднаємося біля Чаші Христової. Без страху, який оселився в душах багатьох.

«Страху ж вашого не будемо боятися, ні смутимося, яко з нами Бог».

Христос Воскрес, рідні мої! Не втрачайте Христа! Світло Воскресіння Христового просвітить шлях кожного!

*   *   *

Таня Дубова: «Дуже сумно і страшно стояти в порожньому храмі»

Цього року Пасха була зовсім не схожою на інші роки. З нетерпінням чекали цього свята, незважаючи на багато заборон, страхи і перешкоди! Божою милістю, нам пощастило, освятили Паску, серце раділо, що я перебуваю в храмі, а не вдома, як більшість людей, яким не пощастило. Мені одночасно стало дуже сумно і страшно стояти в порожньому храмі, перш за все хотілося молитися за людей, які залишилися вдома, і щоб після припинення цієї хвороби ми могли, як і раніше, збиратися в своїх храмах на свята і не тільки!

Христос Воскресе!

*   *   *

Stalker: «Вдома я себе в це Свято не уявляю»

Сама Літургія – стояли на прихрамовій території, поліцейські були, але нас не турбували, молитися не заважали. Ми дотримувалися умов карантину (маски, відстань і т. Д.). Хресний Хід пройшов без прихожан, але з дзвоном, чого не бувало з початку карантину.

Приблизно з першої години ночі стало дуже холодно, я хоч і тепло одягнувся, але якось потім більше думав про замерзлі ноги, ніж про службу, каюсь!

Святкова Пасхальна служба пройшла в цілому для мене добре, я радий, що була можливість прийти в храм, вдома я себе в це Свято не уявляю, буде абсолютно не те відчуття!

Слава Богу, і причастники у нас були, і вітру сильного не було, і влада не кошмарила, як в інших регіонах! Додому йшов важко, ноги промерзли сильно, хоч і одягнув теплі чоботи (4,5 години на вулиці майже нерухомо – це позначається, повірте!).

І ще хочу сказати – коли останні служби, в зв'язку з цим карантином, стоїмо поза храмом, – мені дуже не вистачає святих ікон. Не можу зосередитися на молитві, дивлячись на стіну, і вільно чи мимоволі очі на всі боки.

Слава Тобі, Боже, що є можливість хоч таким чином перебувати в Твоєму домі!

Всім вірним бажаю миру і любові Божої, бережи вас усіх Христос!

*   *   *

Михайло: «Слава Богу за все»

Пасха 2020. Пасха під час карантину. У нас (в окрузі Почаєва) у багатьох була тривога: буде можливість помолитися на святковій Пасхальній службі не online? Після Вербної неділі, незважаючи на всі залякування влади, фейки про масштаби вірусу в Почаєві, з'явилося більше впевненості, що свято відбудеться.

З Божою поміччю була відслужена Літургія у Великий Четвер, прочитані Страсні Євангелія, у Велику П'ятницю приклонились до Плащаниці, вночі відбулася служба Поховання з Хресним Ходом. Звичайно, всі служби відбувалися з дотриманням вимог карантину: молилися на подвір'ї храму з дотриманням дистанції, в індивідуальних засобах захисту. У храмі, крім батюшки, були тільки хористи, свічниця, паламарі, на вулицю були виведені колонки – Службу було далеко чути.

Слухаючи наших представників влади на чолі з так би мовити президентом, складалося враження, що свято Світлого Христового Воскресіння – «Свят Свято і Торжество з Торжеств», зводиться тільки до освячення кошика. Начебто дорослі грамотні люди, а роблять вигляд, що не розуміють: святкування Пасхи – це Торжество перемоги Христа над смертю, це знищення пекла, це відкриття для нас, грішників, дверей Раю, а святковий кошик – це тільки благочестива традиція. Звичайно, традиції теж треба дотримуватися.

Ось і Велика Субота. Незабаром Пасхальна ніч. У попередні роки освячення кошиків у нас на приході не практикувалося, але через карантинні обмеження батюшка оголосив освячення приношень на 17.00 суботи. Було, до слова, чимало людей, стояли на дистанції в масках.

22.00. Пора збиратися на святкову Службу. Ось і хлопці (сини) пішли до церкви (вони паламарі). На вулиці прохолодно, ніби заморозок відчувається. Заходимо в храм, прикладаємося до Плащаниці, ставимо свічечку і ... на вулицю. Одягаю маску, займаю місце згідно дистанції від дружини, від сусіда Миколи, від його дружини і ловлю себе на думці, що хотів одягнути теплі штани, але забув... Ось священик подав вигук – починається читання канону перед Плащаницею. Намагаюся налаштуватися на молитву – в храмі легше (хоча яка молитва у мене, грішного). Наближається дванадцята ночі, і відчувається морозний холодок (починаєш цінувати внутрішньохрамову молитву). Хоч би на пару хвилин в храм!

Ось з вівтаря тихенько звучить «Воскресіння Твоє, Христе Спасе...» Спів наростає, відкриваються Царські Врата, йдемо на Пасхальний Хресний Хід. Ось-ось пролунає «Христос Воскрес!» Починається Пасхальна Заутреня. Все, як і щороку, ось тільки маски на обличчях нагадують, що не зовсім все так, як завжди – картає нас Господь.

Молимося на дворі. Прихожан стало більше. Всі на віддалі один від одного. У малоосвітленому куточку двору троє чужих чоловіків... Хтось шепнув: переодягнені поліцейські. Може і так, а може їхав хто в Почаїв, а не пропустили правоохоронці (до Почаєва чужих машин не пропускали). Чоловіки моляться, як і всі парафіяни, правил карантину дотримуються. Нам нема чого боятися, ми нічого не порушуємо. Батюшка з каждінням виходить на сходи храму і далеко лунає: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!» Прихожан додається. Староста регулярно виходить з храму і нагадує про дотримання правил карантину. Заспівали «Вірую...» Пальці пробую заховати в рукав куртки, допомагає, але не дуже. Поруч хтось стукає легенько нога об ногу.

Виходимо на Хресний Хід. Кругом храму люди запалюють свічки на своїх пасках. Все, як завжди, тільки стоять всі подалі один від одного (ми законослухняні громадяни).

Слава Богу зустріли свято. Невелика печаль може і проскакує, але вона глушиться Великою Пасхальною Радістю: Христос Воскрес!

Четверта ранку. Розговілися. Задрімали і пропустили, як «грає» сонце, а воно "грало" (хтось із прихожан скинув фотографію). Так пройшло святкування Світлого Христового Воскресіння в храмі святого великомученика Георгія Побідоносця.

Другий день свят. Пішов в Лавру. Під вечір трохи сумні новини – Почаїв блокують на в'їзд і виїзд, ніби хочуть закрити Лавру (так – не знаю).

На все Божа воля. Слава Богу за все. Христос Воскресе!

*   *   *

Володимир Скнар: «Жахливе випробування болем полишеності і виючою самотністю»

Приїхав до вечора в село до мами. Без попереджень і дзвінків. Інакше точно не був би прийнятий – карантин. Але мені непереборно сильно захотілося обійняти її і сказати, що люблю. Прям конче! Вискочив з-за святкового столу і в путь. 170 кілометрів не відстань. Зі мною підтяглася вся банда...

Приїхав, а вона сидить в сльозах. Захворіла? Що трапилося?

«Так, сину, прихопило вночі. Але не хвилюйся, вже все добре. Ось просила Бога: тільки дай дожити до дванадцяти, до Великодня. Навіть тиск не стала міряти. Лягла з молитвою, і все. Нікуди не пішла. Не змогла...»

Горе і біль справжньої причини вилились через кілька хвилин: «Син, зрозумій, я НЕ БУЛА сьогодні вночі в церкві. Я злякалася і зрадила. Я бачила у вікно храм і не змогла бути там. Ні-ні, мене зупинила не хвороба, а страх перед поліцейськими, що стояли. Мене зупинив вид самотнього батюшки, який стоїть посеред церковного двору – з ким і як йти на Хресний хід? Нікого. Тільки один мужик, та хлопчисько поруч. І два добре піддатих молодих хлопця».

Мати пізнала в тій людині з дитиною свого сина, мого брата. І ось вона не може бути поруч. Карантин же, їй 73. Мер напередодні свята чесно зізнався, виступаючи по телевізору, що ховати померлих від коронавірусу будуть, як прокажених. Діти не зможуть навіть відспівати, попрощатися. Не пішла і через ці слова, і через страх захворіти: «Я ж не можу так померти і підвести вас, діти... Так і проплакала цілу ніч. Але вже все добре, все слава Богу! Христос Воскрес, дітки!»

...Я обняв її і мовчав. Мені здалося, що це було жахливе випробування болем полишеності і виючої самотності. Під Пасхальний дзвін...

P.S. Сьогодні не дарма порушив карантин. Любіть ваших мам! І обіймайте, не дивлячись на заборони.

*   *   *

бібі бебе: «Вирішальну роль в такому проведенні Пасхи зіграв дільничний»»

Це була, мабуть, найкраща Пасха в моєму житті. Все у нашого настоятеля вийшло як завжди, тобто як в минулі роки: в храмі і з Пасхальним Хресним ходом, без «намордників» і інших карантинних штучок. З яким щастям ми буквально кричали Недільну пісню Пасхального канону разом з криласом. Народу було дуже мало, рази в чотири менше, ніж зазвичай (але півсотні набралося), – відсутність приміських автобусів і загороджувальні загони поліцаїв зіграли свою роль. Захожан, які на Пасху ходять тільки побризкати ковбасу не було зовсім.

Дуже важливу, якщо не вирішальну роль в такому проведенні Пасхи зіграв дільничний: він зробив так, що в перший раз перевіряючий патруль проїхав біля храму і всередину не заходив, а вдруге приїхав уже до закритого храму і з почуттям виконаного обов'язку провів фотофіксацію.

*   *   *

Олена Пруднікова: «Сховати прихожан в кущі»

 Це було незабутньо! Карантин. Міліція рахує всіх. Служба йде, люди заходять на територію храму і ... зникають. Немає їх. У храмі на службі 10 чоловік. Машин біля входу штук 30. Нікого ніде немає. Тиша і тільки служба в храмі, яку чутно на вулиці. Перед храмом стояти не можна.

Заходять двоє молодих людей. Дуже п'яних. Бажають молиться. Стоять на майданчику перед храмом. Там стояти не можна. Розміщую їх на відстані 1,5 метра, забуваючи, що вони один для одного опора. Що мені з ними робити? Спостерігаю: моляться ревно. Хрестяться, кладуть поклони. Але там стояти не можна. Прийде поліція – і все, штраф. Підходжу до старості. Що робити? Він теж не знає. Прогнати не можна. Молюся. Виходжу ще раз подивитися. Кладуть останні поклони, хрестяться й ідуть. Слава Богу!

*   *   *

Свято-Миколаївський: «Настоятель зробив подарунок до Великодня»

А у нас, незважаючи на карантин, настоятель нашого Свято-Миколаївського храму м. Кілії отець Михайло зробив для нас і для всього міста подарунок до Великодня. Вперше за всю історію один з небагатьох старовинних храмів України (11-17 ст.), був підсвічений. Ділимося фото: 

*   *   *

Володимир Борисевич: «Нудні години чекання майбутньої Пасхи Христової змінилися радістю»

Отже, почнемо спочатку. Київ. 18.04.2020. Нудні години чекання майбутньої Пасхи Христової змінилися радістю: в 14 годин з чимось, якщо не зраджує пам'ять, зійшов Благодатний вогонь. Не встигла пройти хвилина, як подзвонив син і радісно закричав у трубку: «Тато, зійшов Благодатний вогонь!»

Радість переповнювала серце. Ми з дружиною принесли подяку Господу: останні 3 земні поклони, які ми зробили до Великодня. Я взагалі не люблю земні поклони. Вони мені завжди важко даються – від болю в спині до хрускоту в колінах, але це були поклони радості і подяки.

Через годину, ми сиділи в роздумах, що ж робити? Наш храм оточений поліцейськими і Нацгвардією. Слава Богу, буде служба. Але в цьому році – на вулиці, і настоятель просив приходити по 1 людині на сім'ю, щоб не провокувати горе-журналістів. Ми порадилися і вирішили поїхати в село.

Подзвонили священикові, виявилося що ні єпархія, ні правлячий архієрей не будуть розвозити Благодатний вогонь по храмах. Вирішили: або ми, або ніхто.

Поїхали в наш храм в Києві.

Вже на під'їзді з поліцейськими стояли якісь хлопці у військовій формі, що не мають відношення до сил правопорядку, але дорогу дали. Ми дочекалися, коли привезуть Благодатний вогонь, запалили 2 лампади (свою Великодню і другу, яку я 2-ма тижнями раніше купив в «Ашані», сам не розуміючи, навіщо мені вона треба, якщо у мене вже є одна, але якщо сподобалася, то вирішив взяти) і вирушили в дорогу. Їхати нам було трохи менше 100 км. Я дуже переживав, як ми довеземо Благодатний вогонь, адже дороги у нас не дуже. І таки мав рацію: на під'їзді до села мало не згасла друга лампада, але, слава Богу, обійшлося.

Перед самим храмом я набрав батюшку. Він був в іконній лавці. "Христос Воскресе!" – кричав я, переходячи з кроку на біг і навпаки, весь час поглядаючи на лампаду, щоб вона не погасла. Потім коротко розповів про наші пригоди і про ідею відвідати храм в селі, привізши з собою Благодатний вогонь.

Пізніше батюшка згадував на проповіді: для нього і прихожан храму це було справжнім дивом. Де знаходиться їх храм, а де Єрусалим, і в тому числі Київ! Мабуть, за їх бажання возз'єднатися з Христом на Великдень, Господь дарував їм розраду у вигляді Благодатного вогню. А я мовчки слухав його проповідь і сльози підходили до очей (але чоловіки не плачуть!).

Отже, повернувшись додому і виклавши все зайве з машини, ми поспішили назад в храм. Яким було наше здивування і радість, коли батюшка вирішив служити в храмі! Не на вулиці! Людей було не більше 30 осіб, але все ж! Це було щастя! Ми думали, що будемо з дітьми одні, але ні. Нам дозволили піднятися наверх, де зазвичай розташовується клирос, тому що півчі співали внизу.

Звідти, майже з другого поверху, з іншими батьками і дітьми ми молилися і раділи, що Господь Своєю великою милістю і любов'ю сподобив нас бути з Ним прямо в храмі і молитися так, як це було завжди – гучно, від щирого серця і серця радіти: Христос Воскресе! Воістину Воскрес!

Уже в другій половині служби діти заснули на підлозі, і прокинулися після «Вірую...» Яка ж була дитяча радість, що вони були в цей час з нами, а ми з ними. І всі ми були цю ніч з Богом, – як нам здавалося, ближче, ніж будь-коли! Слава Богу за все!

ХРИСТОС ВОСКРЕСЕ!

*   *   *

Вікуся Рижикова: «Те, що було повсякденним, раптом стало майже недоступним і забороненим»

Так, ця Пасха буде завжди особливою. Багато про що ми задумалися, багато переосмислили. Те, що було повсякденним, раптом стало майже недоступним і забороненим. Але слава Богу, і велика подяка нашим священикам, які, хоч на вулиці, але все ж зробили це свято доступним. Особливі, чудові відчуття були, не так, як завжди.

*   *   *

Березинець Іван: «Дуже радісно на душі!»»

Хочу поділитися як було у нас в цей раз на Великдень (Україна). У наші плани втрутилася поліція і «Муніципальна варта». Хлопці встали на вході і тупо не пускали народ. Сказали, що можна тільки 10 чоловік, включаючи священиків, клирос тощо. Священики півтори години вирішували, що робити (я прийшов десь о 21:30), ближче до початку прийшов настоятель, порадилися, і він тихо сказав: «Проходьте». У відчинені двері храму рвонув народ, проскочило людей 20 прихожан, після чого поліція перекрила вхід фізично. Але потім почали підходити священики і клирос, і вони їх змушені були теж пускати.

Взагалі треба віддати належне поліції – вони не стали фанатично боротися з віруючими, адже могли і піти на принцип, вимагати, щоб ті, хто не увійшов до 10, вийшли. Але вони стерпіли, просто не пускали більше нікого з прихожан, кілька разів просили розступитися рідше, але це все ОК, народ уважив, виконував.

У підсумку ми залишилися зовні, нас таких було десятка 4. В храмі через якийсь час відкрили вікна, і нам було чутно службу. І ми в ній повністю брали участь. З храму передали свічки, ми їх запалили, така прекрасна атмосфера була! Священик у храмі: «Христос Воскрес!», народ і в храмі, і на вулиці: «Воістину Воскрес!» «Символ Віри», «Отче наш» – всі разом! «Христос Воскрес із мертвих...» – теж усім миром, і всередині, і зовні! Холодно, дубар реальний, але всі беруть участь, майже ніхто не пішов! Настоятель періодично виходив і з дверного отвору для нас читав. Після Літургії всіх по черзі пускали до храму, замінюючи на тих, хто вийшов, щоб причаститися (священики дозволили як виняток – без сповіді). В кінці на вулиці для всіх освятили паски, вийшов хор, окремо для нас заспівав тропар Пасхи на різних мовах світу (а хор у нас класний!).

Загалом, мені дуже сподобалася Пасха цього року! Був в ній якийсь особливий дух! Схоже на ті багатотисячні молебні, які проходили з нагоди дня Хрещення Русі і по іншим, сумнішим приводам, але, коли Церква реально об'єднувалася в молитві – разом, у важких умовах, але не перед телевізорами в домашніх тапочках. До речі, такі моменти дуже об'єднують громаду – я розговорився / познайомився з багатьма людьми, яких до цього знав тільки зовні: спілкувалися на загальні теми, обговорювали спільні проблеми, «рятували» від холоду дітей і т. п.

Дуже радісно на душі!