Чому патріарх Варфоломій міг би повчитися у апостола Андрія?
На Фанарі постійно підкреслюють свій зв'язок із апостолом Андрієм Первозванним. Однак, апостол поводився часто зовсім інакше.
У Константинопольському патріархаті останнім часом постійно підкреслюють свій зв'язок із апостолом Андрієм Первозванним. Однак, цей зв'язок декларується тільки на словах. Чому ж конкретно міг би повчитися патріарх Варфоломій у покровителя Константинопольського патріаршого престолу?
Засновник кафедри
Як ми знаємо, Константинопольський патріархат претендує останнім часом на першість не тільки честі, а й влади. Свої претензії Фанар засновує на 28-му правилі IV Вселенського або Халкідонського Собору, в якому йдеться: «Престолу старого Рима отці пристойно дали переваги: бо ж то був царюючий град. Дотримуючись того ж спонукання і сто п'ятдесят боголюбивих єпископів, надали рівні переваги святійшому престолу нового Риму, праведно розсудивши, так град здобуде честь бути градом царя й синкліту, і має рівні переваги зі старим царственим Римом, і в церковних справах звеличений буде подібно до того, і буде другий по ньому». Як бачимо, у правилі чітко сказано, що переваги Константинополя ґрунтувалися виключно на його політичному значенні в житті Візантійської імперії – то було місто "царя і синкліту".
Природно, що політичні аргументи для церковного піднесення Константинополя, який ще на початку 4-го століття називався Візантієм і нічого з себе не представляв, виглядали малопереконливими.
Наприклад, Римська кафедра вела свій початок від апостола Петра, Олександрійська – від апостола Марка, а Єрусалимська – від Іуди, брата Господнього. І тому, нововиниклій у 381 році і стрімко піднесеній Церкві потрібен був духовний авторитет, що не поступається перерахованим вище апостолам. Таким авторитетом був обраний апостол Андрій Первозванний, якому за жеребом дійсно випало проповідувати на берегах «Евкскінського понта», тобто Чорного моря – у Віфінії і Пропонтиді з містами Халкідон і Візантій. На підставі цього апостол і був обраний покровителем Константинопольського патріархату.
Брат Петрів
Сьогодні, у зв'язку з посиленим бажанням об'єднатися з римсько-католицькою Церквою, представники Фанару, а особливо його глава – патріарх Варфоломій, постійно підкреслюють роль і значення апостола Андрія в житті Церкви Христової. Наприклад, отримавши не так давно в дар від папи Франциска частину мощей апостола Петра, патріарх Варфоломій відмітив, що цей дар «підкреслює узи єдинокровного братерства між святими Петром та Андрієм Первозванним, покровителем Константинопольського патріархату». За його словами, «як наші апостоли були братами по плоті, так і наші Церкви – Римська і Константинопольська – є сестрами». За його глибоким переконанням, «брати Петро та Андрій вчать нас узам екуменічного братства, якого ми так прагнемо».
Тобто, для патріарха Варфоломія сімейні узи двох апостолів самі по собі є достатньою підставою для «екуменічного братства» з римо-католиками. Водночас, сам Константинопольський патріарх далеко не завжди діє згідно з життям і проповіддю апостола Андрія. Останнім часом він постійно підкреслює свою першість у православному світі, затверджує такі права й привілеї, яких Церква Христова, з боку Константинопольського патріархату, протягом майже двох тисяч років, не знала.
Дана ситуація призвела до того, що Священний Синод Української Православної Церкви практично звинуватив Фанар в еклезіологічній єресі: «Концепція першості Константинопольського патріарха як “без першого рівних” <...> фактично є порушенням принципу Соборності Православної Церкви і наслідком неправильного розуміння природи Церкви взагалі і ролі окремої Помісної Церки в тілі Христової Церкви зокрема».
І нерозуміння це виникає, на нашу думку, з небажання Константинопольського патріархату наслідувати свого небесного покровителя – апостола Андрія Первозванного. Отже, чому міг би навчитися у апостола патріарх Варфоломій?
Смирення
Першою в ряду численних чеснот апостола Андрія потрібно назвати смиренність. Апостол Андрій був першим із дванадцяти найближчих учнів Господніх. Саме він став першим із тих, хто пізнав у Христі «Агнця Божого». Він же покликав свого рідного брата Петра піти за Христом. Тобто, цілком він міг претендувати на якусь першість, однак, не став цього робити.
Ми ніде в Євангелії не зустрічаємо слів і промов апостола Андрія, які б заперечували особливе становище інших апостолів, яких Христос наблизив до Себе. Він ніколи не обурювався тим, що тільки Петро, Яків та Іоанн сподоблялися бачити те, чого не бачив він і інші апостоли. Уявити собі картину, в якій би апостол Андрій приписував собі якісь права і привілеї просто неможливо. Він радів, що був близький до Христа, радів, що приводив інших до Нього, і будучи апостолом апостолів (так як проповідував про Месію іншим учням Христа) – показав усім нам справжній приклад християнського смирення.
Ось цього якраз і не вистачає патріарху Варфоломію за його бажанням першості, з його спробами затвердити за собою якісь привілеї і права. Потрібно пам'ятати, що всі ці речі ні до чого доброго не призводять (приклад Іуди більш ніж показовий). Якби Господь хотів наділити апостола Андрія адміністративними функціями, то Він зробив би це. А раз Він цього не зробив, то значить і покликання цього учня Спаситель бачив в іншому.
Місіонерство апостола Андрія
У Євангелії від Матвія ми читаємо про те, що Христос звернувся до апостолів Андрія й Петра зі словами: «Ідіть за Мною, Я зроблю вас ловцями людей!» (Мф.4:19). І вони пішли за Ним, залишивши свої сіті.
Дійсно, апостол Андрій став людиною, яка все своє життя присвятила проповіді Христа. І хоча ці слова можна сказати й про інших апостолів, Андрій навіть на їх фоні виділяється особливо.
По суті, отримавши за жеребом практично повністю язичницькі території, апостол Андрій дійшов із проповіддю Євангелія, напевно, далі за всіх інших апостолів. Святому Андрію дісталися для проповіді великі землі Віфінії і Пропонтіди, Фракії і Македонії, що тягнуться до Чорного моря й Дунаю, крім того, землі Скіфії і Фессалії, Еллади та Ахайї, міста Амінс, Трапезунд, Іраклія і Амастриду. Він побував у містах Неокесарії і Самосатах, пройшов через країну аланів, через землі абасків і зигів, був у Грузії і, можливо, на Київських горах. Більше того, як ми говорили вище, апостол Андрій став тим, хто привів інших апостолів Христа (зокрема, свого брата Петра), він же привів до Христа перших язичників-еллінів (Ін. 12:20-22).
І саме цьому варто було б повчитися патріарху Варфоломію. Стрімко втрачаючи свою паству в Туреччині, Америці і Європі, він міг би, подібно апостолу Андрію, взятися з завзяттям і любов'ю за звіщення Євангелія. Він міг би замість зустрічей із представниками Держдепу й урядів різних країн, зустрічатися з філософами, язичниками й мусульманами. Міг би зробити суттю й метою свого життя проповідь Христа, а не проповідь своєї першості і привілеїв. Так, це важкий і небезпечний шлях. Але хто сказав, що християнином бути легко?
Любов до ближніх
Саме апостол Андрій став тією людиною, яка підійшла до Христа з турботою про ближніх і сказала, що тим нема чого їсти. Більш того, згідно з текстом Євангелія від Іоанна, саме апостол Андрій підвів до Христа хлопчика, що мав п'ять хлібів і дві риби, якими Спаситель і нагодував тисячі голодних людей.
Патріарх Варфоломій прекрасно знає, що в Україні є тисячі тих, хто терпить утиски, приниження, образи. Віруючі християни, у яких відбирають храми, позбавляючи їх найголовнішого, найбажанішого – таїнства Тіла і Крові Христової. Патріарх просто робить вигляд, що їх не існує.
Апостол Андрій вважається не тільки покровителем Константинопольського патріархату, а й покровителем землі Руської і Церкви нашої. За переказами, він міг проповідувати не тільки у Візантії, а й на місці сучасного Києва. А значить, він рідний нам, він наш – наш апостол, наш брат. І коли ми дивимося на те, як чинить його спадкоємець по відношенню до нас, тих, чиїм предкам апостол Андрій проповідував Євангеліє, ми не лише скорбимо, але і віримо, що його молитвами Господь обов'язково зверне нашу скорботу на радість. Тому що інакше і бути не може…
