Великий канон Андрія Критського. День третій: сльози покаяння
Читання Великого канону триває, і ми продовжимо міркувати про питання віри і спасіння.
В церковному середовищі нам досить часто доводиться чути про сльози покаяння, але, як правило, лише в теорії. На практиці нам навряд чи вдається видавити з себе хоч одну щиру сльозинку. Немає у нас сліз, а значить немає і жаху від усвідомлення катастрофічної глибини власного падіння, немає і справжнього покаяння.
Поклавши руку на серце, думається, в кожному християнинові знайдуться пристрасті, з якими нам не хочеться розлучатися. Головою ми, звичайно ж, всі прекрасно розуміємо, тільки от нутро вже давно змирилося з кількома гріхами, які ми в черговий раз перерахуємо на сповіді і відійдемо від аналоя з абсолютною впевненістю, що все повториться знову. Таке «покаяння» не принесе ні очікуваного полегшення, ні благодаті, ні сліз: «Ні сліз, ні покаяння немає у мене, ні розчулення; Сам мені це, Спасителю, як Бог, даруй», – співається у 2-й пісні Великого канону.
Я просто зрадник, зрадник зі стажем, зрадник свого люблячого Отця.
І дійсно, сльози покаяння це не просто дія, що провокується якимись зовнішніми факторами або маніпуляціями – це, перш за все, дар Божий за мою працю. Мені повинно стати не просто соромно, потрібно зненавидіти свій гріх, усвідомити власну обмеженість і нікчемність, відчути сморід, що виходить з глибини мого серця. Я просто зрадник, зрадник зі стажем, зрадник свого люблячого Батька. Так, що тут казати, я й сам би не пробачив би такого зрадника, яким я є: «Двері Твої не затвори переді мною тоді, Господи, Господи, відкрий для мене, що каюся Тобі». Буває так, що і на ікону очі соромно підняти, але нікуди подітися, тільки однією надією на Боже милосердя і живемо, і кожного разу Він все одно прощає: «Почуй стогони душі моєї і прийми очей моїх слізні краплі, Спасителю, і спаси мене».
Преп. Симеон Новий Богослов щоранку вмивався сльозами, а нам хоч би пару разків за пост щиро поплакати, в храмі або вдома за закритими дверима, не важливо, головне – не упустити цей прекрасний час Великого посту.
Багато святих отців розглядали плач про гріхи, як друге хрещення.
Четверту пісню канону свт. Андрій Критський починає такими словами: «Тіло моє осквернене, дух заплямований, струпами весь Я покритий; але ти, як лікар, Христе, і те й інше моїм покаянням вилікуй, омий, очисти, вибіли і покажи, Спасителю мій, мене чистішим за сніг». Тут ми повинні розуміти, що кожна обронена сльоза відіб'ється своєю луною в нашій вічності. Не дарма багато святих отців розглядали плач про гріхи як друге хрещення. Преп. Іоанн Ліствичник писав навіть, що сльози після хрещення більше за хрещення, бо хрещення очищає нас від злочинів, скоєних до занурення в купіль, а сльози – від гріхів, вчинених після: «Хрещення прийнявши в дитинстві, ми всі осквернили його, а сльозами знову очищаємо його. І якщо б людинолюбство Боже не дарувало нам оних, то справді рідкісні були б і навряд чи були б такі, що спасаються».
Страшні для нас слова вийшли з-під пера преп. Іоанна: якщо немає сліз, то і спасенних буде дуже мало, тому і всі сили потрібно кинути на покаяння, і знову свт. Андрій Критський волає: «З брудом змішав я, нещасний, свій розум, але омий мене, Владико, в купелі моїх сліз, молю Тебе, плоті моєї одяг убіливши, як сніг».
Деручись на шлях покаяння важливо пам'ятати, що джерелом сліз повинна бути, перш за все, любов до Бога.
Як часто нам, в черговий раз набравшись бруду, хочеться скоріше позбутися сповіді, як від холодного душу, або ж пом'якшити ступінь злочину в очах священика і своїх власних! Як часто ми просто перераховуємо вже завчений напам'ять список гріхів так бездумно, як бездумно вичитуємо знайомі кожним словом молитовні правила! Але зараз настав час засудження себе, і краще засудити в стократ сильніше, ніж хоч на найменшу йоту виправдати скоєне нами зло.
Видряпуючись на шлях покаяння важливо пам'ятати, що джерелом сліз повинна бути, насамперед, любов до Бога, тільки тоді ці сльози стануть благом, тільки тоді ці сльози стануть дійсно другим хрещенням, що перевищує перше, адже, по слову свят. Григорія Богослова «перше хрещення стирає наші гріхи, але не надає нам сил більше не грішить».
Багато святих вже пройшли той шлях, на якому ми зараз стоїмо і до якого прагнемо. І якщо вони, будучи виткані з тих же плоті і крові, змогли перемогти гріх, то і нам це доступно.
А для початку знову вчитаймося в слова канону: «Як розбійник волаю тобі: "Пом'яни мене!". Як Петро плачу гірко. "Прости мене, Спасителю", – кличу, як митар, ллю сльози, як блудниця; прийми моє ридання, як колись від хананеянки».
