Хрест на небі: знамення, яке повторилося через віки

Кілька днів тому, під час молитовного стояння віруючих Української Православної Церкви – мирян, чернецтва, духовенства – біля Верховної Ради зібралося близько десяти тисяч православних українців з різних регіонів України. Всі вони прийшли з метою висловити протест і напоумити народних обранців не приймати антицерковні законопроекти, які дискримінують і Церкву, і її вірних. Уважний читач, небайдужий до долі та майбутнього своєї Матері-Церкви, вже досить детально ознайомлений і з основними положеннями злощасних законопроектів №4128 та №4511, і зі згубними наслідками у разі їхнього прийняття. Але зараз мова піде не про те.

Пропоную поговорити про невимовну Господню милість до нас, грішних людей, і не тільки зараз. Пам'ятаєте, в дитинстві, коли ми падали, розбивали коліна, носи й лікті, що робили наші батьки? Отож, – жаліли, втішали, маленькими, але такими приємними дрібницями на зразок цукерки чи морозива, чи краснобокого яблука вміли миттєво осушити сльози, втішити та заспокоїти. У важкі часи Господь, як милосердний і люблячий батько, теж втішає нас. Іноді ми не бачимо цього явно, але добре відчуваємо, іноді раптове явлення того, що ми називаємо маленькими дивами, допомагає відчути себе не самотнім. Там, на Небесах, нам ніби кажуть: «Заспокойтеся, Я тут, Я поруч, Я тримаю за руку». І на душі стає тихо і тепло.

Під час молитовного стояння у четвер таким маленьким дивом, хочеться вірити, явно посланим для зміцнення вірних, була поява на небі хреста. Звичайно, скажуть скептики, таких хрестів в зоні польотів авіації можна побачити по три на день. Але, заперечать їм очевидці, таким чітким був цей хрест, так накресленню його зраділи люди, що вже не важливо було, звідки він взявся. Головним було те, що від його появи на душі стало спокійно і легко. І впевненість у тому, що створену Самим Христом Церкву ніякі «врата пекла не здолають», стала лише сильніша й чіткіша.

Сьогодні Православна Церква згадує ще одне дивне явлення, послане Господом для зміцнення вірних. 7 травня 351 року, приблизно о дев'ятій годині ранку, небо над Єрусалимом осяялося незвичайним світлом. Це сяйво було яскравіше сонячного і сліпило всіх, хто насмілювався підняти очі догори. У променях світла як твердження святого Православ'я на небі раптом засяяв рівнокінцевий Хрест.

Непрості тоді були часи для християнської Церкви. Костянтин Великий спочив, і його син, Констанцій, по смерті батька отримав не лише Схід, Азію та Єгипет, а й усю Римську імперію, перемігши вбивцю свого брата Констанса. На перший погляд новий правитель був лояльний до християн, навіть руйнував язичницькі храми, перетворював їх на церкви, кілька разів видавав закони, що забороняють відправлення язичницького культу. Але була одна проблема, яка низводила всі спроби допомоги православним до нуля: Констанцій дуже співчував єресі Арія. Це й призвело до ще більшого розпалювання релігійних чвар, що тліли у той час. Православні єпископи переслідувалися, ув'язнювалися. При цьому аріані займали ключові пости в державі. Упевнені в правоті своєї єресі, вони заперечували єдиносутність Сина Божого з Отцем і вважали Іісуса Христа творінням, не визнаючи за Ним божественної природи. Для посоромлення єретиків, щоб невіруючі увірували, а вірні – утвердилися у своїй вірі, Господь у дні святої П'ятидесятниці і явив дивовижне знамення.

Зображення Хреста було не просто величезним – воно вражало своїм розміром та величчю. Починаючись над Голгофою, де був розп'ятий Спаситель, воно простягалося аж до Єлеонської гори, а це, ні багато, ні мало – п'ятнадцять стадій (приблизно 2772 м). Розп'яття сяяло над Гефсиманським садом, де Господь молився в ніч перед стражданнями і де Його зрадив Іуда; над Віфанієй, звідки Христос увійшов у Єрусалим. З цієї гори, за переданням, Іісус вознісся на небо. Ширина хресного знамення відповідала його довжині. Розп'яття сяяло дивним світлом і мерехтіло різними кольорами, подібно до веселки. Можна лише уявити весь благоговійний жах очевидців, які сподобилися такого фантастичного видіння. «І усі, – повідомляє нам історія про цю непересічну подію, – хто мав у руках якусь справу, знаходився в оселях, – залишивши усі свої справи і вийшовши з будинків, з увагою і страхом споглядали предивне знамення».

Чи треба говорити, що, побачивши такий дивовижний Божий знак, явлений їхньому народу, численні натовпи єрусалимців, сповнені страхом і радістю, з глибоким розчуленням і сльозами поспішили до храмів. Здавалося, весь Єрусалим – старі й малі, мужі й жони із грудними дітьми, навчені досвідом жінки і молоді дівчата, діти, християни та іновірці, прочани і чужинці, – усі покидали свої будинки і прямували до церкви. Єдиним серцем і устами всі ці люди прославляли Господа, Бога істинного від Бога істинного, Промислителя великих чудес.

Літописці згадують, що навіть єретики і всі ті, хто зневажав і паплюжив ім'я Господнє, були так вражені чудесним знаменням, що «сповнилися сорому, бачачи в явленні Хреста таку велику, божественну славу і силу Христа Господа, самою дійсністю впевнившись у той час у тому, що християнська віра є права, справжня і благочестива і пропонує віруючому не від людської зовнішньої мудрості вивчені слова, але затверджується на одкровенні Святого Духа та благодаті, і засвідчена небесними знаменнями та чудесами». Всі ці епітети та пишномовний стиль можна було б списати на вразливих очевидців, але Церква того дня поповнилася безліччю новонавернених з числа язичників та єретиків: «дуже багато з юдеїв та еллінів прийшли до істинної віри і, приступивши з покаянням до Христа Бога нашого, прийняли святе Хрещення». Навіть сам правитель Констанцій отримав від Святішого Патріарха послання з умовлянням звернутись до православного вчення.

Але попри весь блиск та велич явленого на небі Хреста, це знамення було передвісником важких часів для Церкви, яка й так ледь трималася на ногах, яку розпинали розбрат, єресі та переслідування. Аріанство, не дивлячись на засудження на Соборах, тільки зміцнювало свої позиції. Рівно 10 років (до 361 року) його ревно патронував Констанцій. Потім богоотступник Юліан протегував аріанство, а імператор Валент знову підняв гоніння на християн.

Але Хрест святий і його явлення у такі важкі часи для Церкви, і тоді, і зараз – це надія, це зміцнення, це підтримка.

Тоді, в Єрусалимі, сімнадцять століть тому, Господь явив Своє дивовижне знамення, щоб підбадьорити вірних перед важким часом. Одному Йому і в наші дні відомо те, що чекає на Україну, Українську Церкву та її паству вже завтра. Також є те, що ми знаємо чітко – на все Його свята воля. Про її виконання православні щоразу просять у молитві Господній, уповаючи на милість Божу: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Але слова тропаря Хресту і тоді, в 351 році, і в сьогоднішній непростий час, звучать підбадьорливо, як гімн Життя і Любові Бога до людей:

Креста Твоего образ ныне паче солнца возсия, егоже от горы святыя даже до лобнаго места простерл еси и в нем Твою, Спасе, крепость уяснил еси,сим укрепляя нас и спасай выну в мире молитвами Богородицы, Христе Боже, и спаси нас..