Виноградник серця

У цей недільний день ми читали притчу про злих виноградарів. «Езопова мова» Христа була добре зрозумілою для його сучасників. Образами символів землеробства і скотарства говорили пророки і до Нього. Улюблений ними образ був, звичайно ж, виноградник. Це образ народу Божого, лози якого насадив господар цього виноградника – Бог. Всі його слуги були вбиті, а ось тепер прийшов Син. Уб'ють і Його. І Син це знає і пророкує про те, що станеться після цього з обраним народом. Ми знаємо історичну канву цієї притчі і її прообразування, та навіть виконання цього пророцтва в часи Іудейської війни. Здавалося б, нам-то що з цього? Справи минулих днів.

Це було б так, якби не те, що Слово Боже не буває «минулим», «непотрібним», «неактуальним». Це Слово, сказане Вічним Христом нам – тутешнім і теперішнім. Є у цій притчі ще й інша історія. ..

Бог обрав нас. Ні, правильніше сказати – мене. Він посадив у мені добрі лози винограду. Йому далося це нелегко. Грунт, з яким Він працював, був твердим і кам'янистим. Доводилося орудувати не тільки лопатою, але і ломом. То радості, то скорботи, то надії, то розчарування, то біль, то насолода. Через це все пройшло моє серце для того, щоб зачати добру лозу. Вона пустила коріння і почала плодоносити.

Але я жадібний, і замість того, щоб віддавати Богові те, що належить Йому по праву, я став говорити, що це все – моє. Я хочу пити від цього вина, я хочу отримувати від цього радість і насолоду, я хочу цим користуватися безроздільно. Все, що виробляли мої почуття, мої бажання, мої думки і моя воля, було моїм і нічиїм більше.

Приходили, правда, від Бога до мене пророки, які звіщали Його волю. То одна, то інша блага думка відвідували мене то вдень, то вночі. Встань і подякуй Богові, віддай йому частину і поклоніння. А мені хотілося лежати, і я її проганяв. Інша думка приходила до мене і казала «Що ти робиш? Це ж гидко, противно, бридко в очах Божих! Він бачить все, що з тобою відбувається». Але я і її проганяв і говорив: «А мені подобається, я хочу так».

Я виправдовувався, вмовляв себе, що в цьому є якийсь сенс, якесь благодіяння Боже, і цим збирав на свою голову ще більше палаючого вугілля.

Скільки я вбив добрих намірів, бажань, почуттів, поривів...Не порахувати їх усіх. Вони всі загинули, всі померли, всі мною були знищені.

Але ось тепер дійшла черга до Сина. Його покірний Лик дивиться на мене з любов'ю. На Його голові кров. Це я зробив. Це мої гріхи встромили шипи в Його голову. Цвяхами прибиті Його руки. Це теж я. Руки, якими я грішив, якими творив беззаконня, стали причиною того, що міліметр за міліметром входив тригранний залізний іржавий цвях в Його зап'ястя.

Ноги Спасителя, прибиті до Хреста, – це теж я. Скільки разів мої ноги несли мене на справи беззаконні і злі. Скільки разів нестримно я носився то туди, то сюди по світу, примножуючи в ньому зло.

Помер Він теж через мене. На Його місці повинен бути я. Мої беззаконня та гріхи повинні були мені принести вічну смерть. Але Він прийшов, затулив мене собою і сказав: «Мене беріть, я буду мучитися замість нього на Хресті. Я замість нього зійду в пекло, я візьму кожен його гріх і підніму на свої плечі. Я піду, згинаючись під тягарем гріхів, на Голгофу. Мене візьміть».

«Навіщо тобі це!?» – закричав я від жаху.

Він відповів: «Нема чого, просто я тебе люблю».

«Але як ти можеш? За що ти мене любиш? Я ж сволота!»

Спаситель сказав: «Я знаю, і навіть більше, ніж ти сам про себе. Але я люблю тебе не за щось, а просто так. Бо ти – мій, і я хочу, щоб ти жив».

«Я не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити!» (Єз 33:11). «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали» (Іоанна 10:10).

Я сиджу серед виноградника і дивлюся на його лозу. Вже осінь, вже сива борода, вже птахи, курликаючи, відлітають на південь. Жовтіє листя на моєму винограднику, грона наливаються. У кутку двору стоїть точило. А в ньому порожньо. Потрібно підніматися, зривати врожай, робити вино. Я вже чую здалеку шум возів і голос візника. Він скоро постукає в мій дім і вимагатиме звіту...