«Без церкви тут немає смислу бути»
Відвідав сьогодні наших біженців в Ірландії в містах Корк і Йол.
Це південь країни. В Корку в одному студентському гуртожитку живе близько 300 українців. Зайшов на територію, діти граються, бігають. Люди наші з радістю зустрічають священника. Одна жінка аж вибігла з помешкання: «Я Вас через вікно побачила. Дайте я до Вас хоч доторкнуся». Скучають люди. Живуть надією на завершення війни, на мир, на повернення додому. Хтось вже знайшов роботу, діти в школи пішли, і з вересня знову йдуть вже по-серйозному і, очевидно, на тривалий час. По-різному в людей складається.
Людям віруючим, церковним, важко без богослужінь. «Без церкви тут немає смислу бути», - ділиться своїми переживаннями і думками інша мама трьох чудових дітей. «Я не маю інакшої цілі, як регулярно ходити в храм, де б я не знаходилася. Так, як я звикла в Україні». Тому, люди радіють приїзду священника, люди хочуть своєї Церкви, до якої ходили вдома, в якій виросли, виховалися.
В суботу ввечері поспілкувався з людьми, одразу познайомився з декількома десятками українцями. Хор невеличкий хоч був одразу, (я знав про те, що деякі люди співають), але до нього додалася в процесі спілкування ще одна особа. Ще інша жінка читала в храмі в Україні, ось і читець готовий. Іншими словами, громада формується на ходу. Варто лише до людей піти, поспілкуватися, відкрити і розкрити їх. Там багато талантів.
Сьогодні в неділю відслужили літургію. Місцеві католики надали прихрамове приміщення. Дякуємо їм! Було близько 30 наших людей на Літургії. Всі біженці.
А тепер порада священникам: до людей треба йти, не чекати поки вони прийдуть до нас. До них треба підходити, вітатися, спілкуватися, не боятися їх). Вони самі нас бояться інколи, але коли священник до них сам заговорить (о, він ще й говорить!), то люди з радістю відкриваються. Значить, батюшка не такий вже й страшний).
В той же день поїхав в місто Йол. Там також багато наших людей. Мав гарне спілкування і молитву з частиною наших людей в цьому місті. День був прекрасний, наповнений прекрасним спілкуванням з прекрасними людьми.
Хочу подякувати тим декільком вірним нашої Церкви, з яких все почалося, тобто ради яких я й приїхав туди. Але насправді необхідність є набагато більшою. Люди чекають. Люди самі часто не усвідомлюють, що вони чекають Бога, Церкву, священника, молитву. Але коли хтось приходить від Нього, то люди розкриваються.
Суджу про це навіть по сьогоднішній сповіді. Були люди, які готувалися до сповіді, планували. І таких людей одразу видно. А були й такі, які наважилися підійти вже під час самого богослужіння, коли побачили інших, побули на службі, помолилися і таки наважилися підійти. Мені, як вже не молодому священику, це видно. І слава Богу!
