Як представників Тернопопільської єпархії зустрічали на Кіпрі
Основне за що вони, як і ми переживаємо, це те, щоб рішення, які ми приймаємо, вони не стали для нас осудженням на Страшному суді Христовому
Четвертий і останній день паломництва представників Тернопільської єпархії на чудовому острові Кіпр.
Погода зіпсувалася, але на приємні враження від цього маленького Раю на землі, це ніяк не вплинуло))
Підсумовуючи наше паломництво по святиням острова, хочеться подякувати Богу, Його Пречистій Матері, і нашому Блаженнішому Онуфрію, за таку прекрасну можливість побувати біля святинь, помолитися з нашими браттями у вірі.
Приймали дуже гарно, і крім мови, практично не відчувалося, що ми за 4000 км від рідної домівки. Як Предстоятель Кіпрської Церкви Архиєписком Хризостом, так і кожен монах, і навіть працівники готелю, вели себе по відношенню до нас так, як ніби ми давно знайомі і навіть рідні.
Служби, офіційні зустрічі, святкові, але пісні обіди, все було в спокійній і дружній обстановці.
Звичайно, що як ми, так і вони мають свої, не маленькі проблеми, але любов до Бога, вона дає змогу бути вище цього і радіти життю. Кіпріоти добре знають ті, непрості обставини, в яких живе наша Українська Православна Церква, і кожен під час духовних розмов давав можливість усвідомити проблеми саме з духовної сторони. Було приємно що в розмові були як високо духовні речі, так і елементи тонкого гумору. Основне за що вони, як і ми переживаємо, це те, щоб рішення які ми приймаємо, вони не стали для нас осудженням на Страшному суді Христовому.
Часто приводили приклад сповідника віри Марка Ефеського. Він взагалі один залишився в істинній вірі в свій час, але витримав тиск, навіть муки, і пізніше Церква знову повернулася до істинного вчення.
Кажуть, що наше Українське питання дуже важке тим, що воно може визвати великий розкол в цілому православному світі, а світ зараз такий не простий, що ми не можемо допустити між православними такої розкоші як розкол, і поводити себе треба крайнє обережно в цих питаннях.
Як у Митрополитів, так у ігуменів, і простих монахів були спільні тези:
1. Коли політика втручається в життя Церкви, завжди виникають непрості ситуації, тому що у них різні цілі, які можуть співпрацювати, але не можуть мінятися місцями.
2. Розуміючи це, ми завжди маємо бути готові до різних спокус і випробувань, і сприймати їх спокійно, адже так має бути і це природньо, щоб в житті Християнина вони були. Господь же зі Своєї сторони не попустить терпіти більше міри, і втручається замінюючи все тоді і так, що пізніше тільки дивуєшся, як все закінчилося корисно і спасительно для всіх.
3. Ні в якому разі, і ні при яких обставинах, не піддаватися на спокусу ввійти у вир церковних міжусобиць, і осуджувати, чи надсміхатися, чи ненавидіти людей, які проявляють до тебе нетерпимість і навіть агресію, знаходячись в росколі.
4. Ну і останнє: як найбільше молитися, і подвизатися добрим подвигом Заповідей Христа.
Все це здається просто, але це є тою дорогою якою ідуть християни як в Україні, так і на Кіпрі, і взагалі по всій землі, подорожуючи до нашої основної цілі, - зустрічі з Христом в Царстві Небесному!
