"Опус" нагадує радянську антицерковну кампанію в "найяскравіших її проявах"

Вашій увазі пропонується повний текст сумнозвісного законопроекту №4511. Не буду оригінальним, коли скажу, що цей "опус" нагадує радянську антицерковну кампанію в "найяскравіших її проявах".

Також розчарую всіх, хто почав потирати руки, очікуючи його прийняття, - цей проект закону настільки антикоституційний та абсурдний, що він просто не пройде далі офіційного сайту Верховної Ради, на якому його розміщено.

Однак сам факт існування подібного законопроекту свідчить про те, що політична культура в Україні у відношенні до релігійних організацій знаходиться на рівні Афганістану і Саудівської Аравії. Здається, що народні обранці, які декларують бажання вступу до ЄС помилились дверима. З таким завзяттям потрібно заявляти про прагнення вступу в Лігу арабських держав.

ПРОЕКТ № 4511

ЗАКОН УКРАЇНИ

«Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором»

Проект вноситься народними депутатами України:

О.М. Петренко
А.М. Левус
О.В. Медуниця
О.М. Бригинець
І.А. Артюшенко
С.В. Висоцький
Д.Б. Тимчук
Б.М. Матківський
Ю.В. Бублик
О.В. Опанасенко
О.О. Скрипник
О.С. Масоріна
Ю.В. Тимошенко

Стаття 1.
Завданнями цього закону є:
• встановлення особливого статусу для релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі-агресорі, яка визнана у такій якості Верховною Радою України;
• своєчасне виявлення можливих проявів зовнішнього впливу і втручання з боку держави-агресора, яка визнана в такій якості Верховною Радою України, через релігійний фактор в державно-конфесійну, міжконфесійну сферу відносин в Україні та на перебіг суспільно-політичні процеси у державі;
• запобігання проявам дестабілізації релігійного середовища та розпалюванню міжрелігійної ворожнечі в Україні;
• захист національних інтересів, територіальної цілісності та державного суверенітету України.

Стаття 2.
Дія цього закону розповсюджується на релігійні організації, які проводять свою діяльність в Україні і одночасно мають підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійним центрам, розташованим у державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором.
Під релігійними організаціями в цьому законі слід розуміти релігійні організації, перелік яких визначено частиною другою статті сьомої Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Під державою-агресором в цьому законі слід розуміти державу, яка офіційно набула цього статусу, через визнання у такий спосіб Верховною Радою України.

Стаття 3.
З релігійними організаціями, які визначені статтею другою цього закону, держава укладає відповідні договори (угоди) щодо особливого статусу цих організацій.
Вказані релігійні організації, які на час набуття чинності цього закону, проводять свою діяльність в Україні та статути (положення) яких зареєстровано відповідно до чинного законодавства, в тримісячний термін мають подати необхідні документи до центрального органу виконавчої влади для укладання зазначеного договору (угоди).
Вищезазначені релігійні організації, які реєструють свої статути (положення) після набуття чинності цього закону, укладають з державою відповідні договори (угоди) під час реєстрації свого статуту (положення).
Договір (угода), яку укладають релігійні організації, що проводять свою діяльність в Україні і одночасно мають підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійним центрам у державі-агресорі, містить: зобов’язання релігійної організації поважати суверенітет, територіальну цілісність та закони України, а також поважати інші релігійні організації, які проводять свою діяльність на території Україні; зобов’язання держави – гарантувати права та безперешкодну діяльність релігійним організаціям в межах чинного законодавства.
Вказаний договір (угоду) укладають у двох примірниках. Він має бути підписаний керівництвом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, та керівництвом відповідної релігійної організації.

Стаття 4.
Реєстрацію/перереєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, які визначені статтею другою цього закону, здійснюють у визначений чинним законодавством спосіб, після проведення відповідної експертної оцінки реєстраційних документів незалежними спеціалістами та за умови надання ними державному органу, який здійснює цю реєстрацію, позитивного експертного висновку.
Державний орган, який здійснює реєстрацію/перереєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, які визначені статтею другою цього закону, у тримісячний термін розглядає заяву щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

Стаття 5.
Призначення центрального та регіонального керівництва релігійних організацій які визначені статтею другою цього закону, відбувається після погодження відповідних кандидатур від релігійної організації з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

Стаття 6.
Релігійні організації, які визначені статтею другою цього закону, в обов’язковому порядку погоджують з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення), запрошення іноземних релігійних діячів для здійснення ними проповідницької та іншої канонічної діяльності.

Стаття 7.
В разі систематичного порушення чинного законодавства України, встановлення факту співпраці з представниками мілітарно-терористичних угрупувань, а також невиконання правових норм, передбачених статтями цього закону, з боку представників релігійних організацій, які проводять свою діяльність в Україні і одночасно мають підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійним центрам в державі-агресорі, державний орган, що уповноважений здійснювати реєстрацію статуту (положення) цих релігійних організацій, ініціює у порядку, передбаченому чинним законодавством, припинення діяльності релігійної організації на території України.

Прикінцеві положення:
1. Закон набирає чинності після його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України у тижневий строк з дня набрання чинності цим Законом:
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

0 0